Т.Шевченко. Музей Заповіту Т.Г.Шевченка. Переяслав.

 М.Сікорський – творець заповідника у Переяславі.

Натисніть  на  саму  назву  Музею -  і  переглядайте  його  світлини : 
http://www.niez-pereyaslav.com.ua/index.php
Ідея створення музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому в меморіальному будинку його друга Андрія Йосиповича Козачковського була настільки органічною і не заперечною, що ця ідея була палко підтримана, як науковцями заповідника, громадськістю міста так і творчими, демократично налаштованими людьми Переяслава та України.

"Покоління поколінню
Об тобі розкаже,
І твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже!".   (О.Афанасьєв-Чужбинський.1861р.Журнал "Основи").

Переяслав-Хмельницький – унікальне місто. Тут переплелись історія і сучасність, тут творилась держава Україна, це місце зародження духовності української нації. Власне саме з Переяславом пов'язана перша згадка слова "Україна" в літописі "Повість минулих літ".
Переяслав – це земля, якою ходили князі Володимир Мономах, Володимир Глібович, Юрій Долгорукий, гетьман України Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, філософ-просвітитель Григорій Сковорода, поет і художник Т.Г.Шевченко, творчість якого тісно пов'язана з Переяславом.
Переяславці свято шанують історію міста, його засновників, тих, хто прославив його ім'я, бережно збирають та зберігають пам'ятки історико-культурної спадщини українського народу.
Волею історії ім'я Тараса Шевченка ототожнено з Україною і разом з тим з Переяславом. Адже серед святих місць України таких як Керелівка – місце дитинства Тараса Шевченка та Канева – місцем останнього і вічного його спочинку, місто Переяслав – місце його творчого злету, місце написання, на думку літераторів, найкращих його творів серед яких і закличний "Заповіт". Може саме через написання "Заповіту"Т.Г.Шевченка, Переяслав знаний в усьому світі, в усіх куточках земної кулі там, де є хоч один українець. де є прагнення до волі, до боротьби за незалежність.
Можливо саме тому ідея створення музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому в меморіальному будинку його друга Андрія Йосиповича Козачковського була настільки органічною і не заперечною, що ця ідея була палко підтримана, як науковцями заповідника, громадськістю міста так і творчими, демократично налаштованими людьми Переяслава та України.
Чому, на нашу думку, особливо сьогодні потрібен українцям музей Заповіту Т.Г.Шевченка? Та тому, що саме сьогодні, у ці бурхливі подіями після помаранчевої революції дні, "нам потрібно голосу Тараса". Голосу люблячого, ласкавого, доброго – до кожного українця стомленого від брехні та невігластва, від обіцянок та метушні урядовців. Нам треба гнівного голосу Тараса – до всіх бюрократів, до всіх, кому не дорогі наша пам'ять і наше життя, хто дбає не про людей, а про власну вигоду, і в нашому суспільстві хоче ділити народ на осіб "свого кола і не свого". Нам треба наполегливості Тараса в обстоюванні людського добра, щастя і справедливості від усіх, хто забирає собі право вирішувати за народ і його зневажати. Нам конче треба, щоб Шевченкове слово жило у серці кожної людини, щоб Тараса знали і шанували в кожній родині, в кожній оселі, щоб шана була всенародною, щоб усе нам нагадувало Шевченкові слова – знати "чия правда, чия кривда і чиї ми діти".

Читайте ж, братія, читайте

Святих пісень його завіт:

Живеє слово полюбіть,

Живої сили набирайтесь,

Не мріте – заживо не мріть!

Так  пише у своїй поезії  про  Т.Шевченка  К.Климкович.