2011-2012 н.р. Творча група. Виступ :"Ідеальний учитель. Ідеальний учень".

                                          Ідеальний учитель

Модернізація освіти – досить тривалий процес глибоких змін в усіх сферах освітньої діяльності, метою якого є якісне поліпшення результатів навчання і виховання, становлення гуманної високоморальної освіченої людини, здатної жити і працювати з максимальною користю для себе і для суспільства. Цілком очевидно, що без висококваліфікованого сучасного вчителя розв’язати завдання удосконалення й модернізації освіти неможливо.
   Важливість суспільної ролі сучасного вчителя пояснюється тим, що галузь освіти сьогодні є єдиним соціальним інститутом, через який проходить кожна людина, набуваючи рис особистості, фахівця і громадянина. Кожне суспільство моделює той ідеал педагога, діями і вчинками якого, по суті, формується громадянське суспільство. Тому ідеал є важливим чинником у створенні системи звичаїв, традицій і моралі кожного народу.Слово «ідеал» грецького походження. Воно означає «взірець», «норма». Ідеалом ми називаємо уявлення про найдосконаліші предмети, явища, якості тощо. А ще ідеал - це найвища мета, якої прагнуть люди. Вам, очевидно, доводилося чути й самим уживати словосполучення «ідеальна дружба», «ідеальний урок», «ідеально виконане завдання», «ідеальний костюм» тощо. У наведених прикладах слово «ідеальний» означає «найкращий», «найдосконаліший». У цьому сенсі поняття «ідеал» близьке до поняття «моральні цінності».

Справді, будь-яка з моральних цінностей - і добро, і правда, і любов, і щастя, і справедливість - є тим ідеалом, якого ми прагнемо в стосунках з іншими людьми. А що в кожного з нас неоднаковий досвід, то й наші уявлення про ідеальне є різними .Ідеал - досконале втілення чого-небудь, довершений взірець.
Ідеальний - досконалий, взірцевий, бездоганний.Проблема ідеального вчителя(як і учня !) вперше постала не сьогодні. Нею займалися в різні історичні епохи, в умовах різних суспільно-економічних формацій. Вивчення й узагальнення багатовікового педагогічного досвіду дає змогу критично використати кращі його зразки, прослідкувати ґенезу важливих для нас педагогічних проблем і явищ.
   Учитель високо цінувався в античні часи. Своєю діяльністю він служив істині, добру, красі, майстерно володів ораторським мистецтвом, формував високу культуру спілкування. Авторитет учителя великою мірою залежав від рівня володіння живим словом, уміння ефективно, переконливо виступати публічно.
   Плутарх у "Порівняльних життєписах" фіксує загальний дух навчання і виховання того часу. Зокрема, зазначає, що "дітей навчали говорити так, щоб у їх словах їдка гострота змішувалася з вишуканістю, щоб широкі промови спонукали до широких роздумів" [1: 14]. Спартанське виховання позначалося на мовленні спартанців: вони ніколи не говорили марно, ніколи не вимовляли слова, за яким би не було думки. Письменник засуджує багатослів’я, розлогі, задовгі промови.
     Я.А. Коменський велику роль відводив спілкуванню з учнями у формі бесіди, що мало сприяти не тільки знанню навчального предмета, але й умінню самим бесідувати на різні теми, тобто формуванню основних елементів мовленнєвої майстерності. Найважливіше, на наш погляд, у педагогічній системі вченого – це обґрунтування переваг суб’єкт-суб’єктної гносеологічної і комунікативної моделі та усвідомлення діалогу як загального закону пізнання і спілкування [1: 80-161].
   Дені Дідро вважав учителя мірилом ефективності роботи освітнього закладу: "Якщо ви хочете правильно судити про школу, то погляньте, чи обіцяють учні самі стати гарними вчителями? Школа, що дає такий результат, гарна, у протилежному випадку – вона погана" [1: 261]. Серед обов’язкових якостей гарного вчителя учений називає глибоку обізнаність із предметом, який він викладає, освіченість, яка потрібна для викладання в школі, терпіння, добру вдачу, чесність і чуйну душу.

Не втратили актуальності сьогодні думки І. Огієнка щодо мовної освіти вчителя: "Кожний учитель – якого б фаху він не був – мусить досконало знати свою соборну літературну мову й вимову та соборний правопис. Не вільно вчителеві виправдувати свого незнання рідної мови нефаховістю" [2: 130]. Виправданою і в сучасній школі є вимога до вчителів усіх предметів "як у школі, так і поза нею, … говорити тільки взірцевою рідною літературною мовою й вимовою, щоб власним прикладом впливати на учнів і на оточення, ... і завжди звертати пильну увагу, щоб на їхніх годинах панувала чиста літературна мова". Подібні вимоги ставлять у своїх працях С.О. Єфремов та Я.Ф. Чепіга.
   Проблемою належної підготовки вчителя, його ролі в суспільстві переймався І.Я. Франко: "Учителем школа стоїть: коли учитель непотрібний, неприготований, несумлінний, то й школа ні до чого" [2: 96].
   У процесі відродження національної системи освіти, на думку С.Ф. Русової, важливо насамперед "наблизити школу до життя і до рідного слова".

Цінною є думка вчителів-практиків. Зокрема, Ш.А. Амонашвілі вважає, що вчитель повинен бути освіченою, гуманною, творчою людиною, патріотом та інтернаціоналістом; але насамперед учитель повинен бути особистістю, мати авторитет, постійно працювати над собою, упроваджувати нові ідеї, бо "професія учителя не терпить шаблону". Для професійної діяльності вчителя важливо уміти розуміти всіх і кожного, радіти успіхам дітей, не допускати у спілкуванні з дітьми фальші, нещирості, грубості, нетерплячості, злості, розвивати в собі такі якості, як великодушність, доброта, чуйність, сердечність.

 Значення поняття ідеалу пояснюється тим, що оцінка успішності й ефективності мовленнєвого спілкування, його "якості" відбувається на основі зіставлення реального спілкування й існуючого в цій культурі ідеального зразка – риторичного ідеалу.
   Як бачимо, кожна епоха вносить свої корективи до ідеалу вчителя. Категорія ідеалу змінна, адже ті вимоги, що були актуальними навіть десять років тому, не відбивають повноти сучасних вимог. Можливо, цим і пояснюється відсутність такого поняття, як "ідеальний учитель".

  Аналіз праць, вивчення досвіду вчителів-практиків дає змогу нам визначити механізм створення моделі сучасного учителя:
   - В основі ідеалу має бути перелік характеристик, апробованих часом і виправданих досвідом.
   - Ідеал повинен формуватися в повній відповідності з вимогами української культурно-історичної традиції, адже духовний стрижень визначає національна ідея.
   - Ідеальний учитель (незалежно від фаху) повинен бути ідеальним оратором.
   - При створенні моделі ідеального вчителя необхідно враховувати зміни, що відбуваються в освітній сфері.
   - Невід’ємними елементами образу ідеального вчителя має бути його обізнаність з інноваційними технологіями й готовність до їх упровадження.
   - Щоб створена модель якомога повніше відповідала запитам галузі й суспільства, необхідно враховувати своєрідність самої спеціальності, професії; основні риси роботи, а також спеціальні якості та здібності, яких потребує фах.

  Оскільки завдання педагогічної діяльності вирішується безпосередньо в процесі спілкування, а вчитель покликаний бути комунікативним лідером, який управляє своєю та чужою комунікативно-мовленнєвою поведінкою в процесі педагогічного спілкування, то варто говорити насамперед про комунікативний аспект його іміджу. На думку дослідників, базовою складовою педагогічної компетентності повинна бути система ключових (соціальна, комунікативна, загальнокультурна, когнітивна) й загальних (мовна, мовленнєва, валеологічна, екологічна та ін.) компетенцій.
   Проблема професійної компетентності вчителя є об’єктом дискусій психологів, педагогів, фізіологів, учителів-практиків тощо. Сьогодні немає єдиного підходу до визначення цього поняття, а в науковій літературі одночасно вживаються поняття "професійна компетенція" і "компетентність".

Учені одностайні в тому, що сучасному вчителю для реалізації успішної педагогічної діяльності необхідно оволодіти певними групами компетентностей. Однак називають різні групи компетентностей: компетентність у професійній сфері (спрямовану на викладацьку діяльність та спрямовану на самовдосконалення), компетентність у комунікативно-соціально-морально-етично-правовій сфері та компетентність в інформаційно-технологічній сфері (О.П. Ситник), комунікативну, інформаційну та регулятивну (В.М. Введенський), когнітивну (професійно-педагогічну ерудицію), психологічну (емоційну культуру і психологічну зіркість), комунікативну (культуру спілкування та педагогічний такт), риторичну (професійну культуру мовлення), професійно-технічну, професійно-інформаційну (моніторингову культуру) (В.В. Нестеров, А.С. Бєлкін) тощо.

До уваги беремо також те, що у зв’язку з публічністю педагогічної професії учитель школи й викладач вищого навчального закладу є носіями і хранителями елітарної мовленнєвої культури, яка повинна бути зразком для учнів і мовленнєвим ідеалом у їх самостійній мовленнєтворчій діяльності. Як свідчить аналіз багатовікового досвіду, на процес формування ідеалу сучасного вчителя впливають культурно-історичні традиції, педагогічний досвід, процеси реформування й модернізації освітньої галузі, запити суспільства. Таким чином, сучасний учитель повинен бути громадянином-патріотом, мовною особистістю елітарного типу, професіоналом, гарним оратором, інтелігентною сучасною людиною. Аналітики переконані, що ріст економічного й соціального благоустрою починається з реформ в освіті й упорядкуванні мовленнєвих комунікацій.

 «Ідеальний вчитель», на думку батьків та учнів, це, передусім, професіонал, людяний, доброзичливий,  ерудований, забезпечує стабільно високу результативність в роботі , інтелігент . Також йому притаманні і інші характеристики: комунікабельність, компетентність, наявність покликання, талану, творчість, вимогливість, готовність повністю віддаватися роботі . Він є справедливою та терпимою людиною, інтелектуалом, моральним прикладом (зразком учням для наслідування), хорошим організатором, спроможним розкрити можливості кожного учня . Також називались такі характеристики, як-от :дотепний, з почуттям гумору, вміє керувати собою, мудрий, працьовитий, щасливий та ініціативний.

Ще один важливий момент. Припустимо, нам удалось правильно відібрати та добре підготувати цілу армію ідеальних учителів. А школи старі, дахи протікають, парти падають, підручників не вистачає, а ті, що є - нікчемні. Або у школу прийшла позапланова перевірка райво-міськво-облво відразу після планової. Або почався навчальний рік. Усі веселі. Свято. І на уроці літератури вчитель пише разом з учнями твір на традиційну тему «Як я провів літо?». Діти пишуть  про Барселону у фарбах, хто про Багами, а вчитель - про... про... заготівлю на зиму на власній дачі,якщо вона ще є. Жодний учитель не зможе реалізувати свій потенціал, якщо погано працює вся система освіти. Як не може бути доброї системи освіти без доброго вчителя, так утрачається значення мати доброго вчителя без доброї системи освіти.

                                                  

                                         Ідеальний учень

У роботах Г.О.Балла, М.Й.Боришевського, В.М.Галузяка, М.М.Заброцького, В.О.Кан-Каліка, О.В.Киричука, С.Д.Максименка, С.О.Мусатова, Л.Е.Орбан, Н.В.Чепелєвої, Т.С.Яценко та інших науковців обґрунтовується розуміння педагогічного спілкування як суттєвої характеристики педагогічного процесу, різновиду професійного спілкування, через яке відбувається соціально-психологічна взаємодія вчителя з учнями. Змістом такої взаємодії виступає обмін інформацією, пізнання особистості учнів, здійснення виховних впливів, створення оптимальних умов для розвитку мотивації навчання школярів і забезпечення творчого характеру їх учбової діяльності тощо. У той же час аналіз проведених – як названих, так і багатьох інших - досліджень, рівно як і запити практики, свідчать про невирішеність низки завдань, пов’язаних з розвитком комунікативної компетентності педагогів, зокрема, проблеми особливостей оцінювання педагогами особистості учнів.

Здійснена нами теоретична рефлексія дозволяє розглядати структуру спілкування як фундаментальну єдність процесів відображення учасниками спілкування один одного, взаємин між ними і взаємозвернень (В.М.М’ясищев), оскільки між інформацією про учасників спілкування і міжособовими стосунками, комунікацією і саморегуляцією поведінки людини у процесі спілкування, змінами у її внутрішньому світі існує органічний взаємозв’язок (Б.Г.Ананьєв).

Усі учасники педагогічної взаємодії керуються у своїх діях певними вимогами один до одного. У вчителів останні значною мірою залежать від індивідуального освоєння існуючої в суспільстві системи педагогічних цінностей, що знаходить своє вираження у вигляді певних імперативів, які і виявляються у подальшому в кожному конкретному акті педагогічної взаємодії, зокрема, у вигляді певної системи критеріїв, через призму яких учитель здійснює відбір інформації, аналіз і оцінку особливостей особистості учнів.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння, як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Щоправда, цей ідеал ще досить нечіткий, але він відіграє важливе значення у механізмі ставлення учнів до навчання. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється. У недосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мисленні, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважати на індивідуальні відмінності учнів, пам’ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи [1].
У психологічній науці дослідженням різноманітних аспектів проблеми ставлення школярів до навчання, учіння чи до учбової діяльності займались: М. І. Алєксеєва, Л. І. Божович, М. Т. Дригус, К. С. Дрозденко, Г. Ф. Івончик, В. П. Кутішенко, А. К. Маркова, Л. О. Скрипченко, О. В. Скрипченко, Л. С. Славіна, Г. О. Хомич, Г. І. Щукіна та ін.

                   

                                                  Причини шкільної незрілості:

Недоліки виховного середовища, невідповідність впливів, методів

виховання.

Недоліки соматичного розвитку організму дитини.

Невротичний (імпульсивний) розвиток характеру.

Ушкодження центральної нервової системи в ранньому дитинстві.

Дуже посередній інтелект.

Батькам, педагогу, психологу важливо мати портрет ідеального

учня як своєрідний еталон досконалості. Ми його наводимо не для

того, щоби порівнювати реального учня з ним, а для критичного

переосмислення досягнень можливої моделі (а модель не завжди є

бездоганною). Тому у вас, шановні колеги, є підґрунтя у формі

запропонованої моделі, від якого ви можете відштовхуватись і робити

власні.

           Психологічний портрет ідеального (успішного?) учня.

Батьки, педагоги мріють мати ідеального учня, з яким легко було би

працювати. Які ж характеристики включає психологічний портрет ідеального

учня? Якщо узагальнити погляди різних психологів і педагогів,

можна намалювати такий портрет:

1. Педагогічна готовність:

навички читання;

навички лічби;

навички письма;

звукова культура мовлення;

уміння розгорнуто відповідати на запитання;

великий словниковий запас;

загальна обізнаність.

2. Інтелектуальна готовність:

диференційованість сприймання як основа мислення;

планомірність сприймання (спостережливість);

розвинена уява;

уміння орієнтуватись у просторі та часі;

розвинене наочно-образне мислення (уміння виділяти суттєве в явищах

навколишнього середовища, уміння порівнювати їх, бачити їхню подібність

і відмінність);

добра пам'ять;

інтелектуальна активність (уміння перетворити навчальне завдання в

самостійну мету діяльності);

передумови абстрактно-логічного мислення (здатність розуміти символи та

формулювати запитання, самостійно розмірковувати, знаходити причини

явищ, робити прості висновки).

3. Мотиваційна готовність:

вираженість пізнавальних інтересів;

намагання засвоїти роль школяра (бажання ходити до школи), прийняття

системи вимог, які ставлять школа та вчитель.

4. Емоційно-вольова готовність:

уміння керувати своєю поведінкою;

збереження працездатності протягом одного уроку і протягом навчального

дня;

емоційна стійкість (регуляція емоцій);

довільна регуляція уваги (її концентрація, стійкість, переключення);

уміння стримувати свої імпульси (наприклад, не перебивати інших під час

розмови);

уміння продовжувати дію, докладаючи до цього вольові зусилля.

5. Комунікативна готовність:

бажання спілкуватися з дорослими та дітьми;

уміння встановлювати контакти з учителем;

збереження відчуття дистанції;

здатність до особистісного контакту з дорослим (на противагу

ситуативному);

уміння встановлювати контакт з однолітками;

уміння увійти в дитячий колектив і знайти своє місце в ньому;

уміння виконувати роботу разом;

уміння підтримувати рівноправні стосунки з однолітками.

Статус учня - це дуже відповідальна роль, яку освоює школяр.

Отже, для того, щоби підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитини.

3. Показувати, що ви задоволені дитиною.

4. Уміти та бажати демонструвати любов до дитини.

5. Уміти допомогти дитині поділити великі завдання на більш мілкі, такі,

з якими вона може впоратись.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоби впоратись із

завданням.

9. Уміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій розв'язувати проблеми там, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів

іншої особи) і віру у вашу дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, і

слова, які руйнують її віру в себе. Наприклад, слова підтримки:

Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре.

Ти робиш це дуже добре.

У тебе є деякі думки з приводу цього. Чи готовий ти почати?

Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього.

Дорослій людині інколи важко знайти порозуміння з дітьми саме тому, що

вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Отже,

шановні батьки, пам'ятайте про це! І останнє, про що не варто забувати:

психічне здоров'я ваших дітей у ваших руках. Частіше покладайтесь на

свою любов та інтуїцію, розв'язуйте свої власні проблеми не за рахунок

психічного здоров'я власних дітей, а при необхідності звертайтеся за

допомогою до психолога або психотерапевта.