пʼятниця, 26 серпня 2016 р.

6-А клас !!! На урок з позакласного читання з української літератури - тексти : "Шандровський соляний колодязь" , "Стіна Мангупа" ( зі зб. "Кримські легенди") , В.Близнець "Женя і Синько".

ІЗ ДЖЕРЕЛ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ

НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ

ШАНДРОВСЬКИЙ СОЛЯНИЙ КОЛОДЯЗЬ

Турецький султан Сулейман, побивши сербів, оголосив війну королю Матвію і повів своє військо на Угорщину.

Король Матвій зібрав велике військо й рушив назустріч туркам. До самого Дунаю підвів він своє військо, а на протилежному березі в завойованому Белграді вже стояли турки на чолі з султаном¹ Сулейманом.

Довго розглядали ворожі війська один одного через Дунай. Але ніхто з них не наважувався переправлятись на другий берег і вступати в бій з ворогами. Боялися, щоб під час переправи не побили їх.

¹ Стояти на чолі з султаном — бути під проводом султана.

Нарешті це надокучило султанові і він надіслав до Матвія посла й запропонував, щоб вони обидва виставили від свого війська по одному богатирю: Сулейман — свого, а Матвій — свого.

Хай вони поміряються між собою силою², і чий богатир переможе, той і виграє війну. А другий повинен відступити і заплатити викуп.

Матвій погодився. Почав шукати Матвій у своєму війську богатиря, який би зміг помірятися силою з турецьким богатирем.

Але в його війську такого не знайшли. Засмутився король Матвій — невже він програє війну? І послав у всі кінці своєї держави гінців із суворим наказом привести найсильнішого в країні чоловіка.

Гінці об’їздили всю Угорщину, але ніде не знайшли такого богатиря. Лишилась у них остання надія — на Мараморош. Про нього йшла слава, що там живе богатирський народ. Туди гінці й вирушили.

Коли вони наближалися до села Салдобоша, в полі побачили двох людей, які збирали сіно. Під’їхали до них. Це були, виявилося, батько й син. Подорожні спитали:

— Де тут дорога, що веде на Шандрово?

Хлопець, який саме збирався вивершити³ воза з сіном, тримав у руках здоровенного паузника, яким сіно притискають на возі, щоб не розтрушувалося по дорозі.

— Ось там! - сказав парубок і показав паузником, тримаючи його однією рукою, наче це була якась тичка.

Королівські гінці аж сторопіли: адже вони вдвох обома руками не змогли б так показати, хоч обидва були нівроку собі дужі хлопці. Такого силуна⁴ вони зроду-віку ще не бачили. Відразу посадили парубка на доброго коня й іменем короля наказали їхати за ними.

Парубчину⁵ цього звали Павлом Кинижем.

Сподобався Павло королеві Матвію. Відразу ж наказав одягнути його, як належить королівському воякові, й тут же дав знати султанові, що він готовий до герцю⁶.

Другого дня до Дунаю зійшли Павло Киниж і король Матвій з одного боку, а султан зі своїм богатирем — з другого. Перед ними на кожному березі був прив’язаний величезний човен. Обидва човни були однакові, як два волоси⁷. Умови герцю були такі: хто з богатирів штовхне човен далі, той виграє.

Перший штовхнув свого човна турецький богатир. Не встиг човен досягти до середини ріки, як течія підхопила його й понесла вниз. Прийшла черга Павла. Він з такою силою відштовхнув свого човна, що той стрілою перебіг? увесь широкий Дунай і вискочив до ніг спантеличеного⁹ султана.

І так переможцем залишився Павло. Турецький султан визнав себе переможеним, заплатив велику данину й пішов геть.

Три дні святкував Матвій перемогу. З правої руки від себе посадовив Павла і перший келих вина випив за його здоров’я. Потім подякував за те, що він переміг у герці, й у присутності всіх вельмож урочисто пообіцяв виконати будь-яке Павлове бажання.

Тоді Павло Киниж підвівся й сказав:

— Ваша королівська величність! Нам не треба ані золота, ані срібла, ні почесного сану, ні маєтків. Тільки прошу я — дайте в нагороду соляний колодязь в Шандрові, і не мені, а моєму рідному краю Мараморошу, бідному людові з цього краю, щоб вони у всі часи могли, за даною вами вольністю, безкоштовно чиряти¹⁰соляну ропу, і лише вони.

Матвій одразу ж наказав своєму придворному писареві написати листа на песячій шкурі, бо тоді ще паперу не було. Коли лист був готовий, то він скріпив його власноручним підписом і золотою печаткою.

Відтоді вже кілька сотень років марамороські люди все ще користуються цією привілеєю¹¹ і згадують добрим словом свого славного земляка — богатиря Кинижа.

1. Стояти на чолі з султаном^–бути під проводом султана.

2. Помірятися силаю — позмагатися. 3. Вивершити — зробити верх.

4. Силун — те саме, що силач. 5. Парубчина — хлопець. 6. Герць— змагання. 7. Однакові, як два волоси — ідентичні, дуже схожі. 8. Стрілою перебіг — дуже швидко переплив. 9. Спантеличений — переляканий, оторопілий, сторопілий. 10. Чиряти — тут: добувати. 11. Привілля — те саме, що привілей,особлива перевага.

СТІНА МАНГУПА

Розповідають, що стіна фортеці Мангупа з боку межигір’я Табана-дере була зруйнована якимось богатирем. Прибув він сюди здалека, бо почув, що у мангупського князя є дочка — незвичайна красуня. Богатир той з ’явився перед Мангупом і почав вимагати, щоб князь показав йому дочку.

Князь прийняв його по-князівськи: вислав воїнів з наказом принести голову сміливця. І з ким задумав мірятися силами! Богатир розвіяв купку воїнів, по прямував до воріт Мангупа і повалив їх. І не лише повалив, але й скинув верхню частину фортечної стіни, а разом з нею і князівських слуг, що там засіли.

Покінчивши з цим, герой знову почав вимагати, щоб йому привели красуню, загрожуючи перетворити все місто в руїни. Переляканий князь привів свою дочку.

Оглянув її богатир з голови до ніг і засміявся:

— Так оце та красуня?! І наслухався ж я різних нісенітниць! Та це ж кошеня!..

Побажавши дівчині такого ж, як сама вона, кволого чоловіка, він пішов собі геть.

Вражений таким поворотом сватання, князь Мангупа довго стояв мовчки, а потім похитав головою і сумний пішов до палацу. А коли лагодили стіну, наказав висікти на одній з плит напис, що возвеличує людей сильних і великодушних.

ВІКТОР БЛИЗНЕЦЬ

"ЖЕНЯ І СИНЬКО"

Повість