У день відкриття музею 1949 року. Люди стоять у черзі, щоби потрапити до щойно відкритого Музею Шевченка...
75 років тому – 8
квітня 1941-го – в Києві відкрилася експозиція Центрального державного
музею Тараса Шевченка. Під музей митця, який за життя чимало потерпав
від царя, віддали приміщення Царського палацу – крок символічний.У супровідному листі Честахівський зазначив: "Як Бог погодить нашій любій милій козацькій ненці-Україні діждать того часу, що вона збудує у себе національне хранилище, [...] усе оце, що доглядав я у себе після смерті Тараса Григоровича Шевченка як святую пам’ять, […] оддайте в те хранилище на вічную пам’ять Кобзаря Тараса". Вже тоді (лист датований 1888 роком) художник мріяв про великий музей Т. Шевченка всеукраїнського значення.
Тарновський постійно поповнював свою "шевченкіану" новими раритетами. А за два роки до смерті, 1897-го, відписав колекцію Чернігівському губернському земству для заснування публічного музею.
Василь Тарновський
Такий музей – перший і єдиний у Російській імперії музей українських старожитностей! – відкрився 1902 року в Чернігові. А невдовзі його нарекли ім’ям Василя Тарновського.
Отже, мрія Григорія Честахівського про "національне хранилище" втілилася? Аж тут історія робить непередбачуваний пірует – за майже два десятиліття до влади приходять більшовики. Вони націоналізують Чернігівський музей українських старожитностей імені Тарновського і називають його Чернігівським історичним музеєм. Ті зміни не торкнулися унікальної "шевченкіани" – вона і далі належала музеєві.
Але 1926 року наркомат освіти заснував у Харкові, тогочасній столиці України, структуру-монополіста – Інститут Тараса Шевченка. Передбачалося, що саме там зберігатимуть і вивчатимуть усю спадщину поета. Була вказівка звозити до нового закладу все, що стосується Кобзаря: рукописи творів, листи, щоденник, спогади про нього тощо.
Художню спадщину Тараса Григоровича, яка зберігалася в Чернігові, передали Інститутові в якості Галереї картин Т. Шевченка. Вона офіційно відкрилася (спочатку дві зали, згодом дванадцять) 12 грудня 1932 року.
Музей українських старожитностей у Чернігові, 1902 рік:
Повністю змінив ситуацію 1939 рік, коли вперше ювілей Тараса Шевченка – 125 років від дня народження – святкували масштабно на всесоюзному рівні. Поміж урочистих засідань, промов, перевидань і перекладів творів, спеціальних ювілейних чисел журналів і відкриттів пам’ятників, у Києві влаштували Республіканську ювілейну шевченківську виставку – її основу склало зібрання Галереї, а також експонати з інших міст.
Виставка працювала півтора роки. А 20 вересня 1940 року уряд УРСР створив на її базі Центральний державний музей Т. Шевченка. Постанова передбачала, що в ньому зосередять усі оригінальні матеріали, пов’язані з художньою і літературною спадщиною Тараса Шевченка.
Експозицію музею відкрили 8 квітня 1941 року в колишньому Царському (Маріїнському) палаці на Печерську – красиву барокову споруду офіційно закріпили за музеєм.
Станом на червень 1941-го установа мала близько 10 тисяч експонатів.
Німецька армія, перетнувши західний кордон СРСР 22 червня, стрімко просувалася на схід. Діяльність музею припинилася. Евакуювати встигли не все – у далекий Новосибірськ поїхали лише найцінніші експонати. Решта залишилася в Києві, який невдовзі зайняли німці. Доля цієї частини експонатів невідома.
Музей повернувся до Києва 1944 року. Але тільки 22 червня 1948-го уряд УРСР ухвалив постанову про передачу йому двоповерхового палацика на бульварі Шевченка, 12. Вважалося, що тут "міг бувати" Тарас Григорович. Припущення, здається, суто теоретичне через брак свідчень про контакти Кобзаря з власником цього будинку – цукрозаводчиком і меценатом Ніколою Терещенком.
Хай там як, надання музеєві цього приміщення лобіювали відомі поети – Микола Бажан, тодішній віце-прем’єр із питань культури, і Павло Тичина, який обіймав посаду міністра освіти.
Фонди музею почали поповнювати матеріалами з інших українських міст, а також оригінальними творами, які зберігалися в музеях Москви і Ленінграда (нині Петербурга). Працівники музею, готуючи першу експозицію в новому приміщенні, мали у своєму розпорядженні близько 4 тисяч експонатів.
Вдруге музей відчинив свої двері 24 квітня 1949 року – трохи не встигли до березневого 135-річчя Кобзаря.
Першими відвідувачами стали тогочасні керівники УРСР на чолі з Микитою Хрущовим, що підкреслювало високий статус нового культурного закладу. Далі експозицію оглянули пересічні кияни – біля входу до музею вишикувалася значна черга.
Повоєнна експозиція майже без змін існувала до 1982 року.
2001-го музей дістав статус національного (нарешті збулася мрія художника Честахівського!). Колекція нараховує понад 28 тисяч експонатів основного фонду та близько 45 тисяч експонатів допоміжного фонду. Це – найбільший у світі музей Тараса Шевченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар