А люди біднії в селі,
Неначе
злякані ягнята,
Позамикалися
у хатах
Та й мруть...
Сумують
комини без диму.
А за
городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать
трупи ланцюгами
За царину і
засипають
Без домовини.
Дні минають,
Минають
місяці.
Село. Навік
замовкло, оніміло
І кропивою
поросло.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть варево виймали із печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, -
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв? Хто?
На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський Молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах...
А кажеш – не було голодомору...
Як же це необхідно, донести до наступних поколінь, що ГОЛОДОМОР БУВ
ВідповістиВидалитиСаме так ! На жаль, не все робиться для цього...
Видалити