Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів ВВС Україна
Яка відмінність між словами пасувати й підходити? Як українською мовою подходящий?
Обидва слова мають по кілька значень. Вони семантично збігаються в розумінні: бути зручним, годитися до чогось, відповідати вимогам, личити. У такому значенні частіше вживане слово пасувати.
Наприклад: "Не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині" (Ірина Вільде), "Блакитний капелюшок добре пасував їй до лиця" (Леонід Смілянський).
Російське подходящий – українською мовою підхожий, слушний. Наприклад: подходящий для какой-либо работы – підхожий для якоїсь роботи, подходящий случай – слушна нагода.
Запитання про слова налаштування і настройки.
У комп’ютерному вжитку краще казати налаштування, налаштовувати, ніж настройка, настроювати.
Яка відмінність між словами спільнота і група?
Спільнота – об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами.
Група – певна кількість людей, предметів, ознак, властивостей.
Наприклад: етнічна спільнота, соціяльна спільнота, але група людей, група тварин, лекторська група, група крови.
Чи правильно казати: "Книжка, що її ми прочитали"?
Цілком правильно. Замість прочитана нами книжка, бо українська мова не любить зворотів, у яких виконавець дії стоїть в орудному відмінку.
Відмінність між надсилати й відправляти. Повідомлення надсилають чи відправляють?
Найближчий до відправляти синонім – відсилати: книжки, листи, бандеролі тощо.
Повідомлення надсилають.
Відправляти – рідше вживаний синонім до обох попередніх слів.
Яка різниця між фотографією і світлиною? Яке з них більш українське?
Фотографія й світлина – синонімічні позначення зображення на світлочутливому матеріялі.
Слово фотографія запозичене з грецької мови (гр. φως – світло та γράφω – пишу).
Світлина – власне українське утворення як часткова калька грецької лексеми.
.jpg)
Дуже часто їх плутають.Кажуть і пишуть:особистий складвійськової частини (треба:особовий), особові речіучня школи-інтернату(треба: особисті). А як правильно —особиста чи особова справа,особисті чи особові рахунки?Можливі обидва словосполучення,але кожне з них треба вживати впевному контексті.
Особистий —особовий
Дуже часто їх плутають.Кажуть і пишуть:особистий складвійськової частини (треба:особовий), особові речіучня школи-інтернату(треба: особисті). А як правильно —особиста чи особова справа,особисті чи особові рахунки?Можливі обидва словосполучення,але кожне з них треба вживати впевному контексті.
Особиста справа — це справа, якастосується окремої особи,зумовлюється її власним бажаннямі діями. Наприклад: “Мативважала, що одруження сина —його особиста справа”.
Особова справа — сукупністьдокументів про об’єктивні даніпрацівника установи,підприємства, закладу, організації іт. ін., у яких відбивається йоготрудова діяльність. “У начальникавідділу кадрів комбінату всі особовісправи в зразковому порядку” (згазети).
Особовий рахунок — рахунокконкретної людини в ощадномубанку і картка, в котрій фіксуєтьсярух грошей (надходження йвидача); у бухгалтерії ЖЕКу —картка квартиронаймача, кудизаписують нарахування плати заквартиру й комунальні послуги.
Особисті рахунки — стосунки, щосклалися між певними особами.Отже, особистий уживаємо, колийдеться про людськуіндивідуальність, про те, щостосується долі, почуттів,переживань, власності окремоїособи. Особисте життя, особистадумка, особисті уподобання,особиста відповідальність, особистіречі; “Але ж без особистого щастяжиття — не життя, людина — нелюдина” (Іван Франко).
Особистий — який здійснюєтьсяіндивідуумом безпосередньо, а нечерез інших. Особистий запис."Хворий був під особистимнаглядом” (з журналу). “Взяти підособистий контроль” (зрозпорядження).
Особистий — який здійснюєтьсяіндивідуумом безпосередньо, а нечерез інших. Особистий запис."Хворий був під особистимнаглядом” (з журналу). “Взяти підособистий контроль” (зрозпорядження).
Особовий — такий, що стосуєтьсяособи взагалі, багатьох осіб.Входить до стійкихсловосполучень: особова назва,особове посвідчення, особовийсклад. Цей прикметник уживаєтьсятакож як граматичний термін:особовий займенник, особовізакінчення дієслів, особові речення.
Уживання великої літери
.gif)
У складних прізвищах, іменах, псевдонімах кожен їхній компонент: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький; Жан-Поль, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза. Назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Ахіллес, Будда, Велес, Перун, Прометей; Бог, Господь, Всевишній, Вседержитель (Творець, Спаситель, Месія, Він, Його, Ним, Йому — у значенні Бог), Син Божий, Мати Божа, Святий Дух, Аллах.
Назви історичних подій, дат, свят, релігійних понять: Ренесанс, Хмельниччина, Коліївщина, Руїна, Семирічна війна, День злуки; Великий піст, Різдво, Великдень, Біблія, Євангеліє, Масниця.
У складних прізвищах, іменах, псевдонімах кожен їхній компонент: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький; Жан-Поль, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза. Назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Ахіллес, Будда, Велес, Перун, Прометей; Бог, Господь, Всевишній, Вседержитель (Творець, Спаситель, Месія, Він, Його, Ним, Йому — у значенні Бог), Син Божий, Мати Божа, Святий Дух, Аллах.
Назви історичних подій, дат, свят, релігійних понять: Ренесанс, Хмельниччина, Коліївщина, Руїна, Семирічна війна, День злуки; Великий піст, Різдво, Великдень, Біблія, Євангеліє, Масниця.
Назви найвищих державних посад нашої країни та міжнародних посад: Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН.
А ось назви інших посад, звань, учених ступенів тощо починаються з малої літери: декан, директор, міністр, ректор, президент НАН України; академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, заслужений працівник культури України, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.
У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій усі слова, крім родових позначень, пишуться з великої літери: Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз тощо.
З цієї літери подаються найменування держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць. Причому, коли назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі вони починаються також з великої букви: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Королівство Бельгія, Князівство Монако, Республіка Болгарія, Китайська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Автономна Республіка Крим.
У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад, господарств з великої літери пишемо тільки перше слово: Київська область, Єврейська автономна область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Обухівський район, Трускавецька міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Чернігівська губернія, Сосницька сотня, Стародубський полк, Черкаське староство.
У словосполученнях — назвах державних, громадських, партійних, профспілкових установ й організацій як нашої країни, так й інших держав з великої літери пишемо лише перше слово: Національний банк України, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії, Міністерство освіти України, Федерація незалежних профспілок України, Народний рух України, Центральна управа Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Але в найменуваннях таких найвищих установ України, як Верховна Рада, Конституційний Суд, Кабінет Міністрів, з великої букви пишуться всі слова.
Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об’єднань, шахт, установ, а також наукових і навчальних закладів, театрів, кінотеатрів, парків культури та відпочинку, клубів підпорядкований таким правилам:
а) Якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну назву, номер або чиєсь ім’я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних найменуваннях початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви пишуться з великої літери. А всі інші — з малої: Київський завод “Арсенал”, Донецька шахта “Вітка-Глибока”, Львівська середня школа № 1 імені Івана Франка, Десятий міжнародний з’їзд славістів, Центральна наукова бібліотека імені Володимира Вернадського НАН України.
У скорочених назвах перше слово звичайно подається з малої літери, а символічна назва (у лапках) — з великої: об’єднання “Кристал”, стадіон “Динамо”, фабрика дитячих іграшок “Перемога”. Одначе коли скорочена назва вживається замість повної (на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з великої літери: Комбінат “Прогрес”, Кооператив “Садівник”, Середня школа № 2.
б) Перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, театрів, кінотеатрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва, Парк культури імені Максима Рильського.
в) З великої букви починається перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Харківський палац метробудівців, Львівський палац одруження.
З цієї літери може писатися перше слово й скороченого найменування, якщо відповідна повна назва вже згадувалася в тексті, а також — на вивісках: Будинок учителя, Клуб трамвайників, Палац урочистих подій.
Коли ж до складу найменування установи входить сполучення, яке може виступати як її самостійна назва (без початкових слів), то воно подається з великої літери: Оперний театр (від Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка), Третьяковська галерея (від Державна Третьяковська галерея) і под.
Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої букви: Велика Ведмедиця, Волосожар, Марс, Сатурн, Юпітер, Велика Магелланова Хмара, Молочний Шлях, Сонце, Земля, Місяць.
Так само і народні назви сузір’їв та галактик: Великий Віз, Чумацький Шлях, Пасіка, Квочка тощо. Родові означення при астрономічних назвах починаються з малої літери: зірка Альтаїр, комета Галлея, сузір’я Великого Пса, туманність Андромеди.
Назви сторін світу — захід, південь, північ, схід — звичайно подаються з малої літери. Якщо під цими найменуваннями розуміють краї чи народи, тоді ставимо велику букву: Далекий Схід, Західна Україна, курорти Півдня, Південне Полісся, Північна Буковина, Східна Європа.
Назви мешканців населених пунктів України
Назви мешканців населених пунктів і назви народів містять у собі важливу історико-етнографічну інформацію, тому їх будова потребує чіткої вмотивованності через визначальні мовні засоби. До них належить найпродуктивніша словотворна модель із суфіксом -ець (у формі чоловічого роду), -к-а (у формі жіночого роду) та -ц-і у формі множини, на зразок:
полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
тернопол-ець — тернопіль-к-а — тернополь-ц-і;
луган-ець — луган-к-а — луган-ц-і.
луган-ець — луган-к-а — луган-ц-і.
Зазначені суфікси приєднуються до топонімів на:
-ан-и: Бережани — бережан-ець — бережан-к-а — бережан-ц-і;
-ин: Гусятин — гусятин-ець — гусятин-к-а — гусятин-ц-і;
-єв-е: Єнакієве — єнакієв-ець — єнакієв-к-а — єнакієв-ц-і;
а також до основ на:
-город: Вишгород — вишгород-ець — вишгород-к-а — вишгород-ц-і;
-град: Кіровоград — кіровоград-ець — кіровоград-к-а — кіровоград-ц-і;
-піль: Бориспіль — бориспол-ець — бориспіль-к-а — бориспіль-ц-і;
-пілля: Білопілля —білопол-ець — білопіль-к-а — білопіль-ц-і — із супровідним чергуванням лише в чоловічому роді голосного [і] в закритому складі з [о] у відкритому складі.
-ан-и: Бережани — бережан-ець — бережан-к-а — бережан-ц-і;
-ин: Гусятин — гусятин-ець — гусятин-к-а — гусятин-ц-і;
-єв-е: Єнакієве — єнакієв-ець — єнакієв-к-а — єнакієв-ц-і;
а також до основ на:
-город: Вишгород — вишгород-ець — вишгород-к-а — вишгород-ц-і;
-град: Кіровоград — кіровоград-ець — кіровоград-к-а — кіровоград-ц-і;
-піль: Бориспіль — бориспол-ець — бориспіль-к-а — бориспіль-ц-і;
-пілля: Білопілля —білопол-ець — білопіль-к-а — білопіль-ц-і — із супровідним чергуванням лише в чоловічому роді голосного [і] в закритому складі з [о] у відкритому складі.
Приєднуючись до основ з кінцевим -ів/їв, чергування [і] з [о] не відбувається через потребу зберегти звуковий склад вихідного топоніма:
Харків — харків-ець — харків-к-а — харків-ц-і;
Жашків — жашків-ець — жашків-к-а — жашків-ц-і ;
Бердичів — бердічів-ець — бердичів-к-а — бердичів-ц-і.
Харків — харків-ець — харків-к-а — харків-ц-і;
Жашків — жашків-ець — жашків-к-а — жашків-ц-і ;
Бердичів — бердічів-ець — бердичів-к-а — бердичів-ц-і.
Якщо основа топоніма закінчується на -ськ, -к, то з огляду на закони милозвучності, вони усікаються:
Бердянськ — бердян-ець — бердян-к-а — бердян-ц-і;
Каховка — кахов-ець — кахов-к-а — кахов-ц-і.
Бердянськ — бердян-ець — бердян-к-а — бердян-ц-і;
Каховка — кахов-ець — кахов-к-а — кахов-ц-і.
До топонімів на -а, -е, перед якими виступає здебільшого два приголосних, суфікси -ець, -ц-і, -к-а приєднуються з допомогою звукосполук -ів-, -ан-, -ян-, -ин-:
Біла Церква — білоцерк-івець — білоцерк-івк-а — білоцерк-івц-і;
Тараща — таращ-анець — таращ-анк-а — таращ-анц-і;
Алушта — алушт-инець — алушт-инк-а — алушт-инц-і;
Шостка — шостк-инець — шостк-инк-а — шостк-инц-і;
Рокитне — рокитн-івець — рокитн-івк-а — рокитн-івц-і.
Біла Церква — білоцерк-івець — білоцерк-івк-а — білоцерк-івц-і;
Тараща — таращ-анець — таращ-анк-а — таращ-анц-і;
Алушта — алушт-инець — алушт-инк-а — алушт-инц-і;
Шостка — шостк-инець — шостк-инк-а — шостк-инц-і;
Рокитне — рокитн-івець — рокитн-івк-а — рокитн-івц-і.
Очевидно, що за цією продуктивною моделлю утворено чужомовні етноніми, на зразок:
Данія — дан-ець, дані-єць (не дат-чан-ин) — дан-к-а, даній-к-а — дан-ц-і, даній-ц-і;
Англія — англі-єць (не англі-чан-ин) — англій-к-а — англій-ц-і;
Канада — канад-ець, канад-ієць — канад-к-а, канад-ійк-а — канад-ц-і, канад-ійц-і;
Азія — азі-єць (не азіат) — азій-к-а — азій-ц-і.
Данія — дан-ець, дані-єць (не дат-чан-ин) — дан-к-а, даній-к-а — дан-ц-і, даній-ц-і;
Англія — англі-єць (не англі-чан-ин) — англій-к-а — англій-ц-і;
Канада — канад-ець, канад-ієць — канад-к-а, канад-ійк-а — канад-ц-і, канад-ійц-і;
Азія — азі-єць (не азіат) — азій-к-а — азій-ц-і.
Пропоную низку катойконімів, що викликають труднощі в процесі словотворення:
Броди — брод-івець — брод-івк-а — брод-івц-і;
Горлівка — горлів-ець — горлів-к-а — горлів-ц-і;
Долина — долин-ець — долин-к-а — долин-ц-і;
Дубно — дубн-івець — дубн-івк-а — дубн-івц-і;
Запоріжжя — запоріж-ець — запоріж-к-а — запоріж-ц-і;
Золотоноша — золотонош-ець — золотоніш-к-а — золотоніш-ц-і;
Ічня — ічн-івець — ічн-івк-а — ічн-івц-і;
Кам’янець-Подільський — кам’янецьподол-ець — кам’янецьподіль-к-а — кам’янець-поділь-ц-і;
Коломия — коломи-єць — коломий-к-а — коломий-ц-і;
Кривий Ріг — криворіж-ець — криворіж-к-а — криворіж-ц-і;
Лубни — лубен-ець — лубен-к-а — лубен-ц-і;
Острог — острож-ець — острож-к-а — острож-ц-і;
Полтава — полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
Рівне — рівен-ець — рівен-к-а — рівен-ц-і;
Ромни — ромен-ець — ромен-к-а — ромен-ц-і;
Харцизьк — харциз-ець — харциз-к-а — харциз-ц-і;
Черкаси — черкас-ець — черкас-к-а — черкас-ц-і.
Броди — брод-івець — брод-івк-а — брод-івц-і;
Горлівка — горлів-ець — горлів-к-а — горлів-ц-і;
Долина — долин-ець — долин-к-а — долин-ц-і;
Дубно — дубн-івець — дубн-івк-а — дубн-івц-і;
Запоріжжя — запоріж-ець — запоріж-к-а — запоріж-ц-і;
Золотоноша — золотонош-ець — золотоніш-к-а — золотоніш-ц-і;
Ічня — ічн-івець — ічн-івк-а — ічн-івц-і;
Кам’янець-Подільський — кам’янецьподол-ець — кам’янецьподіль-к-а — кам’янець-поділь-ц-і;
Коломия — коломи-єць — коломий-к-а — коломий-ц-і;
Кривий Ріг — криворіж-ець — криворіж-к-а — криворіж-ц-і;
Лубни — лубен-ець — лубен-к-а — лубен-ц-і;
Острог — острож-ець — острож-к-а — острож-ц-і;
Полтава — полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
Рівне — рівен-ець — рівен-к-а — рівен-ц-і;
Ромни — ромен-ець — ромен-к-а — ромен-ц-і;
Харцизьк — харциз-ець — харциз-к-а — харциз-ц-і;
Черкаси — черкас-ець — черкас-к-а — черкас-ц-і.
Другою за продуктивністю є словотвірна модель із суфіксами -анин, -янин, -чанин. Їхня синонімна повноправність із -ець не викликає сумнівів, однак їм властиве поєднання з твірними основами на:
-иц-я: Вижниця — вижнич-ан-ин — вижнич-ан-к-а — вижнич-ан-и;
Вінниця — віннич-ан-ин — віннич-ан-к-а — віннич-ан-и;
-ець: Кременець — кременч-ан-ин — кременч-ан-к-а — кременч-ан-и;
Кролевець — кролевч-ан-ин — кролевч-ан-к-а — кролевч-ан-и;
-ц-і: Чернівці — чернівч-ан-ин — чернівч-ан-к-а — чернівч-ан-и;
Ярмолинці — ярмолинч-ан-ин — ярмолинч-ан-к-а — ярмолинч-ан-и;
-цьк: Донецьк — донеч-чан-ин — донеч-чан-к-а — донеч-чан-и;
Луцьк — луч-ан-ин — луч-ан-к-а — луч-ан-и;
-ак: Судак — судач-ан-ин — судач-ан-к-а — судач-ан-и;
Токмак — токмач-ан-ин — токмач-ан-к-а — токмач-ан-и;
-ч: Галич — галич-ан-ин — галич-ан-ка — галич-ан-и;
Дрогобич — дрогобич-чан-ин — дрогобич-чан-к-а — дрогобич-чан-и;
(-к)и: Прилуки — прилуч-ан-ин — прилуч-ан-к-а — прилуч-ан-и;
Суми — сум ‘-ян-ин, сум-ець — сум ‘-ян-к-а — сум ‘-ян-и, сум-ц-і.
-иц-я: Вижниця — вижнич-ан-ин — вижнич-ан-к-а — вижнич-ан-и;
Вінниця — віннич-ан-ин — віннич-ан-к-а — віннич-ан-и;
-ець: Кременець — кременч-ан-ин — кременч-ан-к-а — кременч-ан-и;
Кролевець — кролевч-ан-ин — кролевч-ан-к-а — кролевч-ан-и;
-ц-і: Чернівці — чернівч-ан-ин — чернівч-ан-к-а — чернівч-ан-и;
Ярмолинці — ярмолинч-ан-ин — ярмолинч-ан-к-а — ярмолинч-ан-и;
-цьк: Донецьк — донеч-чан-ин — донеч-чан-к-а — донеч-чан-и;
Луцьк — луч-ан-ин — луч-ан-к-а — луч-ан-и;
-ак: Судак — судач-ан-ин — судач-ан-к-а — судач-ан-и;
Токмак — токмач-ан-ин — токмач-ан-к-а — токмач-ан-и;
-ч: Галич — галич-ан-ин — галич-ан-ка — галич-ан-и;
Дрогобич — дрогобич-чан-ин — дрогобич-чан-к-а — дрогобич-чан-и;
(-к)и: Прилуки — прилуч-ан-ин — прилуч-ан-к-а — прилуч-ан-и;
Суми — сум ‘-ян-ин, сум-ець — сум ‘-ян-к-а — сум ‘-ян-и, сум-ц-і.
Вибірково суфікси -анин, -янин, -чанин поєднуються з деякими основами топонімів, що мають у своєму складі суфікс присвійности -ів/-їв, зокрема
Київ — ки-ян-ин (не києвлянин) — ки-ян-к-а — ки-ян-и або паралельна форма до харків-ц-і — харків ‘-ян-и — харків ‘-ян-к-а — харків ‘-ян-и.
Київ — ки-ян-ин (не києвлянин) — ки-ян-к-а — ки-ян-и або паралельна форма до харків-ц-і — харків ‘-ян-и — харків ‘-ян-к-а — харків ‘-ян-и.
Переважне вживання в усному мовленні назв жителів на -анин, -янин, -чанин замість усталених назв із суфіксом -ець – не лише небажане, а й шкідливе. Суфікс -ець (перші свідчення ХІV-ХV ст.) із етнонімним та катойконімним значенням здобув перемогу над -анин, -янин щоближче до ХХ ст., однак радянська доба асиміляційно призупинила цей процес. Позаяк теперішня культура по-згубному двомовна, то відстояти питому позицію -ц-і (-ець) у наступі продуктивної в російській мові моделі -чан-и - це, образно кажучи, елементарне бажання не дати чужинцеві (себто англічанам, датчанам, кримчанам, розумій – московитам) збити себе з ніг. Суфікси -анин, -янин, -чанин треба залишити хіба у тих позиціях, де не можна вжити суфікса -ець: Вінниця – вінничанин – вінничанка – вінничани. Слушно дивувався із засилля «анинів-чанинів» Б. Антоненко-Давидович: «Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка – на позначення жителів Лубень чи канівець, канівка – на позначення жителів Канева. Появу дивовиж полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука ч треба, щоб у назві був звук к: порівняйте: м. Гребінка гребінчанин, хоча природним є також гребінківець). Так само був би здивований М. Бажан, якби побачив, що його «краплі данського короля» у сучасних виданнях перетворилися у «краплі датського короля».
На цій самій асиміляційній дорозі прикметникові похідні: данськ-ий, даній-ськ-ий (не дат-ськ-ий, як у СУМі ІІ, с. 214), азій-ськ-ий (не азіат-ськ-ий, що тлумачений у СУМі як «те саме, що азій-ськ-ий»—І, с. 24); рівен-ськ-ий, рівн-ян-ський, Рівенщина, Рівенська область (не ровен-ськ-ий).
Фаріон «Мовна норма»)
Фаріон «Мовна норма»)
Країна псевдонімів
.jpg)
ХОВАЮЧИ СВОЄ ЛИЦЕ
Практика псевдонімів почалася з давніх часів у культурах різних народів, принаймні користувалися псевдонімами вже давньогрецькі письменники. Це потрібно було для того, щоб автор міг приховати своє справжнє ім’я, коли йому це, з тих чи інших причин ставало необхідно.
Існує чотири головні форми прикриття авторства: псевдоніми, аноніми, містифікації і плагіати. За допомогою псевдонімів автори
Існує чотири головні форми прикриття авторства: псевдоніми, аноніми, містифікації і плагіати. За допомогою псевдонімів автори
ЗА ЯКИМИ ПРИНЦИПАМИ ХОВАЛИ СВОЇ ІМЕНА
ЩОБ БЛАГОЗВУЧНІШЕ ЗВУЧАЛО
ДВІЙНИКИ
ПСЕВДОНІМИ В XIX СТ.
ЗА ШИРМОЮ ПСЕВДОНІМА
ЖІНОЧІ ПСЕВДОНІМИ
ЧОМУ ВЗЯТО ТАКІ ПСЕВДОНІМИ?
— Вертишся, як Марко по пеклі!
Так це ім’я й прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище Черемшини, яке він узяв від назви річки Черемош — швидкої, рвучкої та бурхливої. Марко Черемшина дуже любив цю річку. Псевдонім В. Самійленка Сивенький постав від того, що так називали його знайомі, і в побуті це назвисько замінило поетові його власне. Зрештою, він і справді був «сивенький»: сивенький був у нього його пишний чуб, сивуватим видавалося безкровне обличчя, сиве було вбрання, майже завжди притрушене сивим попелом, сиві від пороху були його чоботи.
— Вертишся, як Марко по пеклі!
Так це ім’я й прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище Черемшини, яке він узяв від назви річки Черемош — швидкої, рвучкої та бурхливої. Марко Черемшина дуже любив цю річку. Псевдонім В. Самійленка Сивенький постав від того, що так називали його знайомі, і в побуті це назвисько замінило поетові його власне. Зрештою, він і справді був «сивенький»: сивенький був у нього його пишний чуб, сивуватим видавалося безкровне обличчя, сиве було вбрання, майже завжди притрушене сивим попелом, сиві від пороху були його чоботи.
Немає коментарів:
Дописати коментар