ЗА Тараса Шевченка — 2500 карбованців асигнаціями
03.05.2012, 12:00 | Статьи, Культура
5 травня 1838 року Великого Кобзаря викупили з кріпацтва.
Цей день він вважав найщасливішим у житті
У травні 1828 року помер власник родини Шевченків поміщик Василь Енгельгардт, і його маєтки стали ділити поміж себе спадкоємці. Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області) дісталася позашлюбному сину небіжчика Павлові. Коли молодого господаря призначили ад’ютантом віленського генерал-губернатора, у складі обслуги, яка виїхала з паном (спочатку до Вільна, а пізніше до Петербурга), був і Тарас.
Щаслива зустріч на берегах Неви
Помітивши у хлопця великі художні здібності, Павло Енгельгардт спочатку відправив його навчатися до професора малювання Віленського університету Йонаса Рустемаса, а у Петербурзі (це було на початку 1830-х років) дозволив кріпакові відвідувати уроки майстра декоративних розписів Василя Ширяєва. Тарас став одним із кращих учнів художника, здобув у нього професійну малярську підготовку, брав участь у розписах стін Великого театру в Петербурзі. А ще він малював з натури античні статуї в Літньому саду (Павло Енгельгардт жив неподалік), створював багатофігурні композиції на історичні та міфологічні теми. Шевченко любив працювати над акварельними портретами, часто виконував замовлення свого пана (зокрема, створив його портрет).
У 1835 році в Літньому саду відбулася славнозвісна зустріч Тараса із земляком, учнем Петербурзької академії мистецтв Іваном Сошенком (згодом відомим українським художником), який і розпочав довгу та важку справу викупу обдарованого кріпака з неволі. Сошенко познайомив Тараса з українськими діячами мистецтва та літератури, які жили в Петербурзі: поетом і письменником Євгеном Гребінкою, живописцем Аполлоном Мокрицьким, конференц-секретарем Академії мистецтв Василем Григоровичем, котрий постійно допомагав молодим українським художникам, які навчалися у Петербурзі. (Пізніше саме йому Великий Кобзар присвятить свою поему «Гайдамаки».) А вже Василь Григорович познайомив Тараса з уславленим поетом, вихователем дітей царської сім’ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.
Позашлюбний син полоненої туркені-кріпачки і російського поміщика, поет-романтик Василь Жуковський, використовуючи свою близькість до імператорської родини, завжди намагався виправити якусь несправедливість, визволити когось із біди. Він клопотав за поетів-декабристів, заступався за Олександра Пушкіна та Михайла Лермонтова. Перед тим як активно взятися за звільнення Тараса, Жуковський добре до нього придивився, довідався про його неабиякі здібності та невимовно тяжке й безнадійне життя.
Не можна не згадати, розповідаючи про визволення Шевченка з неволі, й великого художника, професора Петербурзької академії мистецтв Карла Павловича Брюллова (1799–1852). Хворий на сухоти, він майже постійно жив в Італії, там створив свою уславлену картину «Останній день Помпеї» (місто поблизу Неаполя, що загинуло в І столітті н. е. під час виверження вулкану Везувій, тоді вже було розкопане археологами), яка принесла йому нечувану славу. Англійський письменник-романтик Вальтер Скотт, котрий спеціально приїхав з Англії до Риму, щоб подивитися на «Помпею», сказав, що це «не картина, а ціла епопея». У 1836 році Карл Брюллов привіз величезне полотно до Петербурга. Воно експонувалося в Академії мистецтв, і Тарас теж побачив цей дивовижний живописний твір.
«Свиня в торжковських капцях»
На початку 1837 року, завдяки все тому ж Іванові Сошенку, відбулося знайомство Шевченка з Карлом Брюлловим, який звернув увагу на «некріпацьке» обличчя хлопця, а довідавшись про його долю, ще більше зацікавився ним. Коли на бажання Брюллова Сошенко привів Тараса до нього, професор ласкаво й поблажливо похвалив його роботи. Маляр-самородок кілька днів не міг отямитися від радості, адже це була похвала великого майстра. До класу викладача Академії мистецтв Карла Брюллова прагнули потрапити всі молоді художники. Думка його як критика-мистецтвознавця була найавторитетнішою.
Але Брюллов високо оцінив не тільки малюнки Шевченка, а й також його вірші. На той час Тарас уже написав романтичну баладу «Причинна». Отже, Брюллов вирішив визволити талановитого хлопця з неволі й дати йому можливість вчитися в Академії, куди кріпакам вступати заборонялося.
Славетний художник зі світовим іменем, знайомством з яким пишалися навіть вельможі, сподівався доволі швидко вирішити цю проблему. На його думку, варто було лише переговорити з паном Тараса. Брюллов особисто прибув до полковника Павла Енгельгардта з проханням відпустити на волю обдарованого «холопа», продемонструвавши тим самим свою гуманність. Та не до таких людей належав Енгельгардт: жодних шляхетних вчинків — лише гроші.Повернувшись додому, обурений, ображений Брюллов назвав Енгельгардта «феодалом-собачником», «найбільшою свинею в торжковських капцях». Але праведний гнів великого митця, який не звик до того, аби йому відмовляли, тут ні на що не міг вплинути.
Дізнавшись, що справа з його визволенням ускладнилася, Шевченко занедужав і цілий місяць пролежав у лікарні. «Стан душі Тарасової в той час був жахливий, — писав згодом Іван Сошенко. — Проклинаючи свою гірку долю, він не щадив… егоїста-дідича, що не відпускав його на волю». Пізніше Шевченко розповідав княжні Варварі Репніній, що був близький до самогубства, і лише заспокійлива записка від Жуковського повернула йому душевну рівновагу (очевидно, поет довідався від переляканого Сошенка про розпач, який опанував Тарасом).
За портрет Жуковського сплатила цариця
У таких складних умовах переговори з Енгельгардтом взяв на себе вчитель Івана Сошенка — відомий художник Олексій Венеціанов. Йому Енгельгардт назвав остаточну ціну — 2500 карбованців асигнаціями, як за «ремісника, в господарстві необхідного» (кріпак коштував тоді не більше 500 карбованців).
Карл Брюллов та Василь Жуковський знайшли спосіб зібрати необхідну суму: вони умовилися, що Брюллов намалює портрет Жуковського. Третьою особою, посвяченою у цей задум, був граф Михайло Вієльгорський, друг Жуковського, людина теж достатньо близька до царської родини. Композитор і музичний діяч (автор опери «Цигани»), граф Вієльгорський завжди був готовий прийти на допомогу обранцям муз, в яких доля склалася нещасливо.
Роботи «великого Карла» коштували дуже дорого. Саме тому друзі й вирішили провести лотерею, розігравши портрет Жуковського серед членів царської родини. Безпосереднім організатором був граф Вієльгорський, який залучив до цієї справи виховательку царівен і фрейліну імператриці графиню Юлію Баранову. Лотерейні квитки (по 300–400 карбованців) купили імператриця, царівни, спадкоємець престолу — майбутній імператор Олександр Миколайович, сама графиня Баранова та інші вельможі. Виграла портрет імператриця Олександра Феодорівна.Після проведення лотереї Жуковський попросив графиню Баранову якнайшвидше переслати йому гроші, щоб викупити Тараса.Нарешті настав радісний день: 25 квітня (за новим стилем 8 травня) 1838 року на квартирі Карла Брюллова в присутності графа Михайла Вієльгорського Василь Жуковський вручив Тарасові «отпускную» — документ за підписом Павла Енгельгардта про те, що він (Тарас) отримав свободу з 22 квітня (за новим стилем з 5 травня) того ж року.
Цю історичну подію Іван Сошенко описав так: «Це було в останніх числах квітня 1838 року. У нашому морозному Петербурзі запахло весною. Я відкрив вікно, яке було на одному рівні з тротуаром. Раптом у кімнату мою через вікно вскакує Тарас, ледь мене не збив з ніг. Кидається мені на шию і кричить: «Свобода! Свобода!» Зрозумівши, в чому справа, я вже зі свого боку став душити його в обіймах і цілувати. Сцена ця скінчилася тим, що ми обидва розплакалися як діти».Переповнений почуттям вдячності до своїх добродіїв, Тарас, якого звільнили з рабства, не знав, що робити від щастя: він виймав із кишені свою «отпускную» і цілував на ній підписи Жуковського, Брюллова і Вієльгорського…
Це був найщасливіший день у житті великого поета.
Едуард ПРИШУТОВ
"Вечерние Вести"
Немає коментарів:
Дописати коментар