1. Активно впроваджуються у вжиток фемінітиви — слова жіночого роду, аналогічним поняттям чоловічого роду: льотчик – льотчиця, письменник – письменниця, професор – професорка. І якщо поетеса чи льотчиця й до сьогодні нікого не дивували, то слова фотографеса, виборчиня, борчиня, критикеса поки що здаються дещо незвичними. Однак фахівці вважають їх цілком закономірними для української мови. То лише в російській фемінітиви мало поширені.
Фемінітиви в українській мові утворюють найчастіше за допомогою суфіксів –к– (викладачка, депутатка, композиторка), –иц– (письменниця, речниця, співзасновниця), –ин– (мисткиня, членкиня, продавчиня) та –ес– (критикеса, фотографеса, баронеса).
2. Повертається и на початку слова: індик — индик, ирод, иржа, инший, ич який.
3. В антропонімах літеру g передаємо через ґ: Ґете, Ґонґадзе, Ґуллівер, Верґілій вживатимуться паралельно з Гете, Гонгадзе, Гуллівер, Вергілій.
4. Менше дефісів у складних словах.
Віднині пишуться разом: попмузика, вебсторінка, пресконференція, експрезидент, віцепрем’єр, етногурт, економклас, топмодель, штабскапітан, контрадмірал.
Але
піар-акція, фан-клуб, фітнес-клуб, інтернет-послуга, компакт-диск, бізнес-план, бета-промені, кіловат-година.
Віднині пишуться разом: попмузика, вебсторінка, пресконференція, експрезидент, віцепрем’єр, етногурт, економклас, топмодель, штабскапітан, контрадмірал.
Але
піар-акція, фан-клуб, фітнес-клуб, інтернет-послуга, компакт-диск, бізнес-план, бета-промені, кіловат-година.
- Слово “золото-валютний” тепер потрібно писати через дефіс (раніше – разом).
- Складені назви інформаційних агентств пишемо з великої літері (крім родової назви) і без лапок:
- агентство Українські Національні Новини, агентство Франс Пресс, агентство Інтерфакс-Азербайджан.
- Раніше назви писали в лапках.
5. Без крапок пишуться скорочення грн, крб, млн, млрд, але у випадку усічення крапка зберігається дол. (долар), коп. (копійка), тис. (тисяча).
6. Слово священник тепер пишемо з двома –нн-, а не однією як раніше.
7. У назвах свят День Незалежності України, День Соборності України, День Конституції України всі слова пишуться з великої літери як виняток.
8. З’являється варіативність у великій-малій літерах для державних посад: в офіційних текстах – Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, у неофіційних – президент, голова Верховної Ради, прем’єр-міністр тощо.
Це далеко не всі зміни (про деякі ще згадаємо нижче), проте багато хто наляканий, мовляв, “мовні” новації додадуть плутанини. Більш помірковані закликають: без паніки, мова не стоїть на місці, і правило “вік живи – вік учись” ще ніхто не скасовував. А хтось відверто незадоволений з іншого боку – мовляв, науковці і цього разу не наважилися на “генеральне прибирання” в правописі (тих, хто вважає, що вчені “занімаюцца полной єрундой” замість економіки, свідомо не беремо до уваги).
“Я не вважаю новий правопис ідеальним, до нього є чимало претензій, зокрема, у частині запровадження альтернативних норм: мовляв, у родовому відмінку можна писати і радості, і радости. Якщо ортографія науково обґрунтована, такого бути просто не може”, – вважає блогер і журналіст Володимир Бойко. І додає: “Носії великої мови Авакова та Достоєвського безпідставно вважають, що закінчення и в родовому відмінку іменників третьої відміни вигадав Кабмін Гройсмана. Насправді так писалось і вимовлялось споконвіку, а и на і в закінченнях родового відмінку таких слів як радість, вість тощо стали виправляти в українських книжках лише в 30-х роках минулого століття на виконання вікопомної постанови «Про націоналістичні перекручення в українській граматиці»”.
“Виходить, що й незалежність не варто було повертати, бо люди «звикли»”
Олександр Пономарів
Певне розчарування є й у наукових колах. Відомий мовознавець, професор, викладач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів у коментарі “Новинарні” каже, що новим правописом не задоволений:
— Позитивні зміни все таки є. Зокрема, вдосконалили правила вживання розділових знаків, написання слів разом та через дефіс.
А найбільше непорозумінь було щодо правопису іншомовних слів.
В українській мові за так званим “Харківським правописом” 1928 року, який був заборонений у 1933-му, іменники третьої відміни жіночого роду, які закінчуються на -ть з попереднім приголосним, у родовому відмінку мали закінчення и – творчости, юности, свіжости, чести, смерти. Так було в словнику за редакцією Бориса Грінченка і так писали наші класики. Ми хотіли цю норму повністю відновити, але вдалося домогтися її вживання тільки в художніх текстах, тобто залишається варіативність – і творчости, і творчостів родовому відмінку.
В українській мові за так званим “Харківським правописом” 1928 року, який був заборонений у 1933-му, іменники третьої відміни жіночого роду, які закінчуються на -ть з попереднім приголосним, у родовому відмінку мали закінчення и – творчости, юности, свіжости, чести, смерти. Так було в словнику за редакцією Бориса Грінченка і так писали наші класики. Ми хотіли цю норму повністю відновити, але вдалося домогтися її вживання тільки в художніх текстах, тобто залишається варіативність – і творчости, і творчостів родовому відмінку.
Це в жодні рамки не вкладається. Хоч ця норма дуже важлива, бо дає змогу відрізняти родовий відмінок від давального й місцевого.
Потім. Слово пів у нас писали трьома способами – разом (піввідра), через дефіс (пів-Києва) і через апостроф (пів’яблука). Тепер же в усіх випадках писатимемо окремо, якщо пів означає половина. Але півострів півмісяць, півкуля пишемо разом, адже ці слова є самостійними іменниками.
Далі, слова грецького походження, які мають тету th (і ніяка вона не фіта, як москалі її називають). Ми здебільшого передаємо її через т – математика, антологія, але є кілька слів, які ми писали через ф (бо росіяни так пишуть) – Афіни, ефір. Ми хотіли, аби в усіх словах писали т або, принаймні, на перше місце поставити етер, а на друге ефір, але вони переставили, і на цьому спасибі – тепер маємо узаконений варіант, буде ефір і етер, кафедра і катедра, міф і міт.
Ще упорядкували дифтонги. Ми пишемо лавр, але лауреат. Це повна дурниця, бо лауреат – це “увінчаний лавром” з латини. Аналогічна ситуація з Фавном (бог полів і лісів) та Фауною (богиня полів і лісів). Тут теж нам не вдалося повністю перебороти противників, але залишили варіантивність: правильно буде і лауреат, і лавреат, аудиторія і авдиторія.
Також досі ми неправильно писали слово проект. Бо там той самий корінь -ject –, що й у словах об’єкт, суб’єкт, траєкторія. А відтепер буде і проєкт(проєктувати, проєкція).
Зміни торкнулися й імені Ігор, яке належить до іменників м’якої групи, як лікар, кобзар.
Спочатку його неправильно писали в кличному відмінку Ігоре, потім була подвійна норма Ігоре й Ігорю, тепер буде єдино правильний варіант Ігорю, як царю, кобзарю, лікарю.
Спочатку його неправильно писали в кличному відмінку Ігоре, потім була подвійна норма Ігоре й Ігорю, тепер буде єдино правильний варіант Ігорю, як царю, кобзарю, лікарю.
Ще ми намагалися повернутися до відмінювання для слів кіно, метро тощо, які в росіян не відмінюються, а відповідно й у нас теж.
Хоч так було не завжди.
Павло Григорович Тичина, який був міністром освіти і підписував правопис у 1946 році, хотів цю норму відновити, але йому дозволили відмінювати тільки пальто, а трохи згодом почали відмінювати й ситро. А кіно, метро, депо, казино залишилися невідмінюваними. Це повна дурниця. Для мене “вийшов з кіно” все одно що “виглянув із вікно”.
Хоч так було не завжди.
Павло Григорович Тичина, який був міністром освіти і підписував правопис у 1946 році, хотів цю норму відновити, але йому дозволили відмінювати тільки пальто, а трохи згодом почали відмінювати й ситро. А кіно, метро, депо, казино залишилися невідмінюваними. Це повна дурниця. Для мене “вийшов з кіно” все одно що “виглянув із вікно”.
Тому я бажав би радикальніших змін і повного повернення до української мови, такої, якою вона була до того, як її почали стригти під одну гребінку з російською. Але нам цього знову не дали зробити.
— Якщо міркувати такими критеріями, то виходить, що й незалежність не варто було повертати. Адже ми тривалий час прожили під іншою державою і люди “вже звикли”.
Насправді неважливо, скільки часу минуло, аби виправити історичні помилки.
Ми ж не пропонуємо перейти на латиницю, як це, до речі, зробили, в деяких колишніх радянських республіках – Азербайджані, Туркменістані, Узбекистані, яким свого часу силоміць нав’язали кирилицю. Готується повернути латиницю Казахстан. Ми лише хочемо впорядкувати написання українських слів згідно з фонетико–морфологічними законами української мови. Бо той правопис, що його нам накинули в 1933–му, має багато суперечностей. Якщо ми пишемо ортогональний, ортодоксальний, ортопедичний, то навіщо писати орфоепічний? Бо в Росії свого часу так вирішили?
Не треба боятися, що мова стане незрозумілою. Он на каналі СТБ казали і етер, і проєкт, і всі розуміли ведучих. Мине час, і всі призвичаються до слів, які сьогодні видаються незвичними.
– Я вже давно випав з професійної філології (після викладацької роботи наш співрозмовник вже тривалий час працює на держслужбі та в сфері дипломатії, був спічрайтером президента Ющенка – “Н”), тому не буду занурюватися в лінгвістичний аналіз нововведень, більшість із яких насправді є поверненням до старого, – каже пан Юрій. – У принципі будь-який рух від русифікованого радянського правопису до “питомої української мови” є позитивним, тому й ці кілька корекцій слід вітати. Про те, як саме має виглядати “питома українська мова”, можна довго сперечатися, але вирішувати мають не політики і навіть не всенародний референдум, а авторитетні вчені, тобто саме ті, хто й ухвалив нинішні правописні зміни.
Для годиться вкажу на негативні аспекти.
Є така байка про господаря, який дуже жалів свого собачку, а тому обрізав йому хвоста не весь зразу, а по шматочках. Щось подібне роблять з українцями, починаючи аж з 1992 року. Зміни в правопис вносяться невеликими порціями, у кілька прийомів, з тривалими перервами. Процес повернення до “питомих” норм іще далеко не завершений. Через усе це в головах мовців і на практиці співіснують відразу кілька норм, і хто там уже згадає, котра з них офіційно чинна, а котра стара.
Є така байка про господаря, який дуже жалів свого собачку, а тому обрізав йому хвоста не весь зразу, а по шматочках. Щось подібне роблять з українцями, починаючи аж з 1992 року. Зміни в правопис вносяться невеликими порціями, у кілька прийомів, з тривалими перервами. Процес повернення до “питомих” норм іще далеко не завершений. Через усе це в головах мовців і на практиці співіснують відразу кілька норм, і хто там уже згадає, котра з них офіційно чинна, а котра стара.
Тому негативною рисою нинішніх нововведень вважаю допуск численних паралельних форм, що тільки посилить плутанину.
Якщо чесно, то правописну реформу слід було б здійснити ще тоді, в перші роки незалежності – причому радикально й усю зразу. Проте тоді до цього не були готові ні політики, ні ще-вчора-радянське суспільство, ні деякі філологічні авторитети.
