Яр Славутич написав про ті події у збірці «Завойовники прерій»

https://inlviv.in.ua/statti/yak-pershi-ukrayintsi-potrapyly-do-kanady?fbclid=IwAR3xakWeXIBBGdBjdE4mqXOWQy86_Va2MdFjYRkESkd6U1Xv3Yv412vgvvw

Як перші українці потрапили до Канади 

У 1891 році до канадського  міста Монреаль
на судні “Орегон” прибули перші українські переселенці. Ними були Іван Пилипів і Василь Єлиняк – вихідці із села Небилів – тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області.

Влаштувалися працювати до фермера, який їм добре заплатив. Після жнив, Пилипів поїхав на батьківщину за родиною. Розповів про свої успіхи землякам.

Наступного року з Небилова в Канаду виїхало ще 7 родин. Ще через рік у переселенця Василя Яціва народився син Франко. Це була перша українська дитина, народжена в Канаді.

Почалася перша хвиля еміграції, що тривала до 1914 року. Під час неї до Канади прибуло близько 170 тис. українців.

Саме переїзд Пилипіва та його товариша поклав початок історії української діаспори в Канаді. Тоді ні вони самі, ні хто-небудь інший не міг припустити, що з цих двох розпочнеться історія масового виїзду галичан в далеку заокеанську країну, результатом якого стане утворення однієї з найбільших українських діаспор у світі, – пояснює дослідник і фахівець з історії українців Канади Михайло Марунчак.

В Канаді українців чекали цілинні землі у сформованих на кінець XIX століття нових провінціях – Манітоба, Саскачеван та Альберта. Кожен повнолітній переселенець отримував від канадського уряду 65 га землі. Чоловіки і жінки працювали на ній з весни до осені, а в холодну пору року вирушали на заробітки в міста.

Виїжджали не лише бідняки. Серед емігрантів були заможні жителі міст і сіл, яких не влаштовувала економічна і політична нестабільність.

Місцеві жителі називали українців не інакше як білими неграми і дикунами. Пізніше вроджена працьовитість, витривалість і терплячість українців змусили канадців змінити ставлення до “галішінс”.

В газеті “Діло” від вересня 1898 року містяться спогади української емігрантки до Канади пані Павлини Геникової:

Та нарешті Америка! Ніби і радіти треба, та щось не дуже миле, що чоловік язика не знає, і думає: чого я властиво сюди приїхав? Правда, люди ангельські, всі дуже інтелігентні.