Авторство :
Єдине документальне свідчення авторства "П.в.л." міститься в приписці ігумена Сильвестра:
"Се повѣсти времяньных лѣтъ, откуду есть пошла Руская земля, кто въ Киевѣ нача первѣе княжити, и откуду Руская земля стала есть".
Однак існує стійка традиція приписувати авторство "П.в.л." монаху Печерського монастиря Нестору, автору Житія св. Феодосія та "Чтенія про Бориса і Гліба". Цей погляд засновується на свідченні заголовків "П.в.л."
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Povist_vremenykh
У Лаврентіївському списку
«Повісті минулих літ» під 1096 роком вміщено кілька творів
Володимира Мономаха,
найпопулярнішим серед яких було «Повчання…».
«Повчання» написане
князем у вельми поважному віці.
Цей твір складається з трьох частин: вступу,
власне повчання та автобіографічних відомостей. У короткому вступі автор
повідомляє, що написав своє повчання не лише для власних дітей, а й для всіх
громадян. Автор «Повчання» хоч був цілком світською людиною, але з дитинства
дідом своїм Ярославом і матір’ю своєю
із Мономахів був «у блага есті
наставлений».
Наука Мономаха дітям – то
наука істинного християнина, який повчав:
Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у
серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру… Не наслідуй лиходіїв,
не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що
надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане
нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде (його). А кроткії унаслідують землю (і) радуватимуться у
тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами
своїми. Господь же посміюється над ним,
бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого,
(щоби) постріляти нижчого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх
увійде в серце їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж
багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників
укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя…
В такому ж дусі
благочестя і благодійництва подає Володимир Мономах і практичні поради,
залишаючи своїм нащадкам християнські настанови:
Якщо вам Бог зм’якшить
серце, то сльози свої пролийте за гріхи, кажучи: «Яко ото блудницю, і
розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних,
помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі… Навіть і на коні їздячи,
коли не буде у вас ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте
безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх…
Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є
змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не
давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не
повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте
ніякої душі християнської.
Далі Мономах навчає дітей
не клястися поспішно ні Богом, ні хрестом; поклавши клятву – додержувати її;
поважати єпископів, попів, ігуменів, не гордитися в серці чи в умі, шанувати
старших як отця, а молодих як братів; навчає не лінуватися ні вдома, ні на
війні; радить одвідати недужого і
провести в останню путь мерця, а до кожної людини привітатися; шанувати
свою жону, але над усе – страх Божий мати. Всі ці настанови – то вільний
переказ читаного в Євангеліях та в інших Книгах Біблії; запозичені з
авторитетних джерел елементи християнської доброчесності щораз підкріплюються й
настановами, взятими з народної моралі, з власного досвіду.
В останній частині твору
автор розповідає про різні випадки зі свого життя: як добровільно віддав
Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих
походи, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив багато полонених тощо.
«Повчання дітям»
Володимира Мономаха може стати
настільною книгою у вихованні сучасних дітей.
