Українська Закитайщина
Сьогодні, 18 грудня, у Верховній Раді створено міжфракційне об’єднання “Кубань”, яке буде займатися розробленням політики щодо повернення в культурне і соціальне поле всіх українських етнічних територій та етнічних українців.
А я хочу нагадати і нашим читачам і народним депутатам ще про одну таку велику територію .
Українці Далекого Сходу
У 1918 році до Української народної республіки забажали приєднатися і українці Далекого Сходу, які були найчисельнішою нацією в Зеленому Клину, або Зеленій Україні.
Саме так історично називалася територія Приамур’я у нижній частині річки Амур і над Тихим океаном, площею близько 1 млн. км².
Українці ще називали цю землю – Закитайщина.
Українці Далекого Сходу з Хабаровська, Владивостока, Микольська-Уссурійського, Маньчжурії та Харбіну, вимагали від Росії визнати Зелений Клин частиною Української держави.
Всього на Далекий Схід було переселено більше 1,5 млн. українців.
На фото – мітинг українців 1918 року у Владивостоці
Прапор у Зеленого Клину був жовтоблакитним, а з правого боку там було вставлено зелений трикутник-клинець, який означав українську далекосхідну тайгу.
І ось тут проявилася всі імперська шовіністська суть росіян. Непримиренні політичні вороги більшовики і колчаківці на Далекому Сході, та більшовики і денікінці в Києві одинаково не сприймали волелюбство українців і з обох боків знищували паростки української державної самостійності.
Потім на Далекому Сході і на Кубані всі роки Радянської влади йшла нещадна русифікація населення, але апогею ця вакханалія набула вже в сучасні «путінські» часи, коли більшість етнічних українців в цих землях раптом стали називати себе «росіянами».
З історії побуту українців Закитайщини
Те що Приамур’я було українським – видно з опису нинішнього міста Уссурійська від кореспондента Івана Ілліч-Світлича, який у 1905 року писав про Микольськ-Уссурійський таке:
Це велике малоросійське село. Головна і найстаріша вулиця — Микольська. Обабіч всієї вулиці простягнулися білі мазанки, місцями ще й досі покриті соломою. В кінці міста, при злученні Раківки з Супутінкою, як часто і на споконвічній Україні, облаштовано ставок, біля якого мальовничо притулився млинок, так що виходила цілком картина, в якій «старий дід», в одній пісні, засоромлює «молоду дівчину» – «і ставок, і млинок, і вишневенький садок», якби останній був присутній.
Серед російського населення, не враховуючи козаків, малороси настільки переважають, що сільських жителів, називають не інакше як «хохлами».
І дійсно, серед полтавців, чернігівців, киян, волинян та інших українців тутешні переселенці з великоросійських губерній зовсім губляться, будучи мовби вкрапленням в основний малоросійський елемент.
Базар в торговий день, наприклад у Микольську-Уссурійському, вельми нагадує якесь містечко в Україні; така ж сила-силенна круторогих волів, що ліниво ремигають біля возів, наповнених мішками борошна, крупи, сала, свинячих туш тощо; той же український одяг на людях.
Всюди чути веселий, бадьорий та жвавий малоросійський говір, і у спекотний літній день можна подумати, що перебуваєш десь у Миргороді, Решетилівці або Сорочинцях часів Гоголя».
Немає коментарів:
Дописати коментар