Національною особливістю української граматики є те, що нерозщеплені присудки переважать над розщепленими. Зокрема, замість проводити дослідження надаємо перевагу досліджувати, замість здійснити аналіз – проаналізувати, замість здійснювати вимірювання – вимірювати; здійснювати реалізацію – реалізовувати та ін.
Тож чого цю закономірність не поширити на завдання, які замість нерозщепленого присудка увідповіднити містять розщеплений присудок установити відповідність? Наприклад, умову завдання «Установіть відповідність між видом речення та прикладом» бажано було б сформулювати так: «Увідповідніть вид речення з прикладом». Це, звичайно, є не так зауваженням, як побажанням для всіх, хто укладає тести (до речі, зауважу: не займається укладанням, а саме укладає!).
В інструктивних матеріалах до складання власного висловлення випускникам запропоновано проілюструвати «Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва...» (с. 14 тестового зошита). А чи не є віддієслівний іменник посилання невмотивованою калькою з російської мови (рос. ссылка)? Цей іменник у сучасній українській літературній мові (якої ми навчаємо учнів у школі) заступає український відповідник покликання з наголосом на третьому складі. Адже ми покликаємося на думку вчених, покликаємося на художні твори і нарешті робимо покликання на наукові джерела в квадратових дужках (саме в квадратових, а не в квадратних!).
До речі, одне із завдань тесту потребує від учнів володіння практичними вміннями замінювати словосполучення, що містять лексичну помилку, нормативними. Зокрема, запропоновані словосполучення погляди співпадають, багаточисельні дзвінки, рішити завдання містять кальковані з російської мови слова. Тож чи варто учням це вміти, якщо ми, дорослі, самі цієї лексичної норми не дотримуємось, а посилаємося на щось і когось, замість того, щоб покликатися?!
І насамкінець про дистактор тестового завдання, що містить словосполучення «допоможе ввійти». На думку експертів із затвердження правильних відповідей, саме цей рядок мав бути правильною відповіддю. Таку позицію обстоюють укладачі тестових завдань та експерти, покликаючись на правила «Українського правопису», що ніби «незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в потрібно вживати у»!
Але ж хочу застерегти всіх тих, хто має таку категоричну позицію! Уважно подивімося на ті приклади, які пропонує нам «Український правопис» (усі вони лише з прийменником у). А тут випадок, коли у/в є частиною слова. Якщо погодитися з такою думкою, тоді виходить, що немає місця в українській мові таким словам, як ввічливий, вважати, ввійти, ввіч, бовван, бовваніти, напіввислохлий і под., бо в усіх цих словах літера в стоїть перед наступною в? Абсурдна й непереконлива теза! Ми ж у цьому завданні говоримо про орфографічну норму, а не вимову (де першу літеру в усному мовленні передаємо губно-губним звуком [?], а другу – губно-зубним звуком [в]! З огляду на це подвоєння літер вв є досить поширеним явищем в українській орфографії, якщо дотримуватися норм позиційного чергування. Порівняймо: дослідниця вважає – дослідник уважає, бути ввічливим – був увічливим, допоможе ввійти – допоміг увійти.
Немає коментарів:
Дописати коментар