Усний журнал до 201-ої річниці великого Кобзаря: «Т.Г.Шевченко – художник»( проведено в 9-Б класі)

Мета. Поглибити знання учнів про життя і творчість видатного сина українського народу Т.Г.Шевченка, розкрити його талант художника. Розвивати творчі здібності учнів. Виховувати любов і повагу до творчості великого Кобзаря.
Обладнання. Портрет Т.Г.Шевченка, репродукції картин, ілюстрації учнів до творів поета.
Ведучий

Сьогодні на зустріч прийшли ви до нас,

Ми радо і щиро вітаємо вас,

А мову ми тут поведемо

Про творчість його, Кобзареву.



Розпочинаємо наше свято вшанування славетного імені Поета, Прозаїка, Драматурга, Академіка Академії мистецтв, Художника, Філософа, Просвітителя українського народу – Тараса Шевченка. Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною. На сьогоднішній зустрічі ми розкриємо його талант художника.
 Наша зустріч пройде у формі усного журналу «Т. Г. Шевчен­ко — художник». Відкриваємо його першу сторінку під назвою «Велике щастя буть вольним чоловіком».

                             Сценка «Розмова малого Тараса з мамою»
Малий Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синочку, правда.
Малий Тарас. А чому так багато на небі зірочок?
Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Малий Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
Малий Тарас . Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)

Тарас.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Мати
Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди з краю в край.

Панує рабство ненависне.

Помираючи, тато Тараса розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною пророчою проникливістю щодо свого сина, майбутнього генія українського народу:

– Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не потрібно, – сказав

батько. Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре,

або велике ледащо. Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не допоможе.

Ведуча. Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля. – Божий дар. А кому більше дається від Бога, з того більше і спитається! Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів, коли він один за всіх!
1  учень. У 1829 р. “як козачок” пана Енгельгарда Тарас виїхав до м.Вільно (Вільнюс). У 1831 р. прибув до Петербурга
2  учень. У Петербурзі пан Енгельгардт нарешті зважив на прохання свого козачка Тараса Шевченка й дозволив йому вчити­ся малювати. Учителем юнака став Василь Ширяєв, досить відо­мий у Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Шев­ченко здобув певну професійну малярську підготовку. Тарас був одним із його кращих учнів і брав участь у розписах стін і пла­фонів Великого театру.
Окрім декоративних розписів, юнак малював з натури античні статуї в Літньому саду, створював багатофігурні композиції на іс­торичні та міфологічні теми, працював над акварельними портре­тами, часто виконуючи замовлення пана Енгельгардта.

3  учень Вирішальне значення для Тараса мала зустріч у Літньому са­ду із земляком, учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком.
 Іван Сошенко перший побачив істинний талант в ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевчен­ка з кріпацької неволі.

І. М. Сошенко знайомить талановитого кріпака з україн­ськими та російськими відомими діячами мистецтва та літерату­ри, що жили в Петербурзі: поетом і письменником, викладачем словесності Євгеном Павловичем Гребінкою, професором Акаде­мії мистецтв художником Карлом Брюлловим, з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.
4  читець. «По рассмотрении рисунков постороннего ученика Шевченко Комитет нашел оне заслуживающими похвалу и пожелал иметь его на будущее время». (Із журналу засідання товариства заохочування художників, 1835 рік.)

5  учень. К. Брюллов та В. Жуковський знайшли спосіб зібрати необхідну суму - 2500 карбованців. 2 квітня 1837 ро­ку К. Брюллов почав малювати портрет В. А. Жуковського. Че­рез рік портрет було завершено. Він був розіграний в лотерею в імператорській родині. Виграла портрет імператриця Марія Федорівна.

6  учень. Із травня 1838 року Т. Шевченко почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв у класі історичного живопису, яким керував Карл Брюллов. Потрапити до брюлловського кла­су мріяло багато молодих художників, які поважали професора за його демократичні погляди й незалежність, схилялися перед його талантом. Тарас став улюбленим учнем Брюллова. У вільний час малював портрети на замовлення, заробляючи собі на одяг, їжу.

                                       Послухайте гумореску «Портрет»

Зайшов вельможа до Шевченка.

( А діло в Києві було):

Зробіть портрета,- каже,- з мене

Всім ворогам моїм на зло!

Ну що ж? Зробив Тарас портрета.

А пан йому:- Не по ціні.

Платить півсотні? Ні, не можу.

Це дуже дорого. Ні-ні!-

І вийшов,хряпнувши дверима.

Тарас подумав - не біда:

«Іди хоч безвісті від мене,-

А праці все-таки шкода!

Нічого, пан іще почуха

Потилицю!- присів Тарас,

Домалював ослячі вуха

Й сам розсміявсь: тепер якраз!

А потім взяв того портрета,

Газеткою його прикрив,

Та й гайда в магазин на площу,

Де найчастіше пан ходив.

Поставте,- каже,- на вітрині

Оце созданіє святе:

Хто дасть п’ятсот рублів за нього,

Тому одразу й продасте.

А через день і пан проходить

Повз лавку крамаря того.

Глядь на портрет – ослячі вуха,

Фізіономія ж його.

-Зніми.-кричить-цього портрета!

А крамар: - Зняв би без турбот.

Та мушу я його продати!

А скільки коштує?- П’ятсот!

Що ж панові було робити?

Купує. А з-за спини хтось:

Ех, і осел же був добрячий,

Та не мені купить прийшлось.

Ця гумореска свідчить про велику народну любов до Т.Г. Шевченка.
Ведучий: «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окремо Бо­га — велике щастя буть вольним чоловіком...» — писав Шевченко.
Ведучий. Друга сторінка нашого журналу — «Образи жінок» розповість про образ жінки-матері у творчості Т. Г. Шевченка.

7  учень. Великий поет і художник протягом усього життя приділяв досить багато уваги жіночій темі й створив прекрас­ні образи жінок і матерів, які нас чарують, заворожують, захоплюють, відкривають нові світи. Із ніжністю і любов'ю змальовує поет українських дівчат, молодиць, але найбільшої сили досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

Особливою майстерністю відзначаються жіночі портрети цього періоду, зокрема Ганни Закревської. (Демонструє репродукцію.)
 8 учень. На портреті бачимо легеньку сором'язливу усміш­ку і сумовиті темні очі. Шевченко й сам не помітив, як цей по­гляд запав йому в душу. Що далі, то пристрасніше ходив пензель по полотну, з'явилося червоне, неначе заграва, тло, вираз обличчя ставав усе схвильованішим, і портрет вийшов таким теплим, та­ким емоційним, таким вистраждано ліричним...
Ведучий:відкриваємо третю сторінку нашого журналу — «Віч-на-віч із собою».
 9 учень.  Шевченка спонукало бажання пізнати самого себе, свою душу, а потім розповісти про це людям. Помітне місце в творчості Шевченка-портретиста належить його автопортретам. Перший автопортрет виконаний у 1840 році, останній 1861 року. Художник протягом короткого життя створив близько 60 автопортретів.
10  учень.  Для написання першого він використав полотно овальної форми, в центрі якого зобразив своє обличчя з крутим поворотом голови з бік глядача. Темного кольору костюм юнака, темне волосся контрастують з блідим обличчям, тонким і одухотвореним.
11 учень.  На автопортреті 1847 року Т.Шевченко змалював себе олівцем в солдатському мундирі. Автопортрет передає гарне засмучене обличчя, на якому виділяються пишні чорні вуса. І хоч на портреті він в уніформі солдата, глибокі очі, тонкі риси обличчя переконують: перед глядачем інтелігентна людина, яка потрапила в біду.
12 учень. Останній автопорирет 1861 року виконаний тяжко хворим художником. В суворому рембранівському стилі зображає себе поет на темному тлі, в темному кожусі та смушевій шапці. Якесь невидиме джерело світла вириває з темряви лише частину обличчя поета, хворого, підпухлого, скорботного. На його обличчі відбиті глибокі роздуми.
Ведучий. Відкриваємо четверту сторінку нашого журналу — «Краю милий, моя Україно».
13 учень.  Вона розповість про український національний пейзаж у творах Т. Г. Шевченка.  В акварелі "В Решетилівці" художник, застосовуючи різні відтінки двох кольорів, зумів передати ліричний настрій звичайного сільського краєвиду. Мов дзеркало виблискує спокійна поверхння ставка, а замріяні верби схилилися навколо нього.
14 учень. 1844 року було випущено окремою книжкою перший альбом офортів «Мальовнича Україна. Поет і художник показав, за його висловом, «освіченому світу», що його рідна Україна – дивовижна країна.
15 учень. Кожен з шести офортів альбому розкриває самобутність України – її природу, історію, звичаї. Історичне минуле Т.Шевченко показав в офорті «Дари в Чигирині 1649 року». На картині зафіксовано важливу історичну подію. У Чигирин прибули посли Московії, Польщі, Туреччини із щедрими дарами. Під чиє покровительство віддасть Україну Богдан Хмельницький? Здається саме це питання художник хотів передати в зображеній ним ситуації.
 16 учень. На офорті «У Києві» (демонструє репродукцію) — жодної впо­рядкованості: нерівний берег Дніпра, нерівна гра тіней, у пишній кроні дерева — несподівано суха гілка. Дніпром пливе пароплав — технічна новина тих часів.

Ведучий. Відкриваємо останню,п’яту, сторінку нашого усно­го журналу, яка має назву «Світова велич Т.Г.Шевченка».

17 учень. «Я радий, що можу додати свій голос до тих, хто вшановує великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий внесок у культуру не тільки України, яку він так любив, так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини». (Джонн Кеннеді, Президент США.)

18 учень. «Я американський художник і американець плоттю і кров'ю, але те, що я бачив з творів Шевченка-художника, те, що я знаю про нього як про поета, викликає найглибші по­чуття щирого захоплення його талантом і творчістю. Я пишаюся цими творами, немовби я сам українець. Ваш Шевченко — це мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка». (Рокуелл Кент, амери­канський художник і письменник.)

Вчитель:
 Кожна країна народжувала своїх геніальних людей. Україні ж було послано Т.Г.Шевченка – великого митця, який уособив розум і талант українського народу.

  Творча спадщина великого сина України, його життя – явище невичерпне, незбагненне і вічне. Ми здається все знаємо про Кобзаря. Та це лише ілюзія, бо нам ще віки і віки йти до нього.

Благословенна хай буде година,           

 і тая хата і село,                 

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина…

                                      Богдан Лепкий

Вікторина

    До яких віршів Т.Г.Шевченка  ілюстрації учнів (учні демонструють свої малюнки до віршів Т.Г.Шевченка).