Як відомо, дієприкметники – це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? які? За значенням вони поділяються на активні і пасивні. Найбільш суперечливим є функціонування в українській мові активних дієприкметників. Деякі мовознавці, І. Вихованець, К. Горденська, вважають, що вони чужі для нашої мови. Проте, проаналізувавши творчість наших класиків і усну народну творчість, ми переконуємось, що такі дієприкметники все-таки властиві українській мові. Їх використовували І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Л. Українка, Т. Шевченко й ін. Наприклад: “Прислуговуючі наймички та молодиці насилу постягали страви”. (І. Нечуй-Левицький). “До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими”. (І. Франко). “І в неволі познає рай, познає волю і всетворящую любов”. (Т. Шевченко).
Отож, варто не вилучати цю частину зі вжитку, а глибше вивчити її функціонування в українській мові.
Зупинимось детальніше на активній формі дієприкметника.
Активні дієприкметники теперішнього часу творимо від основи дієслова з допомогою суфіксів -уч, -юч, -ач, -яч:
воюють – воюючий;
діють – діючий;
грають – граючий;
квітнуть – квітнучий;
сприяють – сприяючий;
зростають – зростаючий;
вражають – вражаючий;
сидять – сидячий;
лежать – лежачий.
Активні дієприкметники минулого часу творимо від дієслів з допомогою суфікса -л:
поріс – порослий;
згорів – згорілий;
змерз – змерзлий;
зів’яв – зів’ялий;
задубів – задубілий.
До цієї групи належать також дієприкметники, утворені з допомогою суфіксів -ущ, -ащ:
невсипуща праця, невгасущі почуття, невмирущий народ, непитущий чоловік, завидющі очі, загребущі руки.
Варто підкреслити, що ці форми активних дієприкметників функціонували у давній українській мові. Вони роблять нашу мову багатшою, виразнішою й, безумовно, сильнішою, тому варто глибше вивчити нормативність і доцільність їх вживання та збагатити такими словами лексикон Сенсару.
Пасивні дієприкметники теперішнього часу творимо з допомогою суфіксів -ува, -юва, -ова +н:
підсинювати – підсинюваний;
підсилювати – підсилюваний;
вивершувати – вивершуваний;
очікувати – очікуваний;
забілювати – забілюваний;
друкувати – друкований.
В іншомовних словах використовуємо суфікс -абельн:
конвертувати – конвертабельний;
адаптувати – адаптабельний.
Пасивні дієприкметники минулого часу творимо з допомогою суфіксів -н, -ен, -ан, -т:
писати – писаний;
читати – читаний;
схопити – схоплений;
розбудити – розбуджений;
малювати – мальований;
жати – жатий;
розвинути – розвинутий.
Проте, використовуючи у власному мовленні різні форми дієприкметників, варто пам’ятати, що треба уникати таких форм, які вважаються ненормативними. Наприклад:
адресуючий – адресант;
управляющий – управитель;
сторожуючий – сторож;
інакодумаючий – інакодумець або інодумець;
симпатизуючий – симпатик;
пишучий – писар або писець;
колекціонуючий – колекціонер;
працюючий – працівник;
відпочиваючий – відпочивальник;
мешкаючий – жилець або мешканець;
головуючий – голова (зборів);
обслуговуючий (персонал) – обслуга;
оточуюче (середовище) – довкілля;
відбілюючий (засіб) – відбілювач.
Як бачимо, у таких випадках доцільніше вжити іменник, що є лаконічнішим і змістовнішим.
Також варто звернути увагу на такі синонімічні відповідники до активних дієприкметників:
процвітаючий – успішний;
обіцяючий – повен надій (рік);
захоплюючий – захопливий;
занепокоюючий – тривожний, докучливий;
життєстверджуючий – житєствердний або оптимістичний;
всеперемагаючий – всепереможний або звитяжний;
виснажуючий – виснажливий.
Ці відповідники є коротшими і влучнішими, тому вони мають поповнити лексику Сенсару.
Слід пам’ятати, що такий активний дієприкметник, як існуючий, має також багато синонімічних відповідників. Тому слово “існуючий” треба вживати у випадку, коли йдеться про животіння чогось, неактивне, бездіяльне існування. Наприклад: “Існуючий уряд” , коли йдеться про його бездіяльність, яловість.
В інших випадках вживаємо відповідники: сущий, є, наявний, чинний, оскільки вони стилістично є виразнішими. До прикладу:
Чинні закони, наявні у природі, сущий світ.
Дієприкметник “діючий” теж має низку відповідників. Вживаючи його, звертаймо увагу на семантичне значення. Наводимо приклади, коли слово “діючий” вживати не варто:
діюча модель – робоча модель;
діюча програма – чинна програма;
діюча група – активна група;
діючий вулкан – живий вулкан;
діючий закон – чинний закон;
діючий лад – сучасний лад.
Випадок, коли дієприкметник “діючий” вжитий стилістично правильно: “Народ, діючий активно і рішуче, досягає мети”.
Не існує в українській мові дієприкметників із закінченням -вший:
бувший уряд – попередній уряд, (колишній);
випавший град – град, що випав;
закоченівші ноги – задубілі або закляклі ноги;
заросший гай – порослий гай;
застарівша інформація – застаріла інформація;
наболівше питання – наболіле питання;
побілівший – зблідлий;
промокший до нитки – промоклий або змок до нитки.
Отже, вживаючи дієприкметники, звертаймо увагу на їх семантичне значення, оскільки українська мова лексично є багатшою, ніж, скажімо, англійська чи російська, що й засвідчують приклади зі словами “існуючий”, “діючий”. Також дотримуймось нормативного суфіксального творення дієприкметників. Уникаймо кальок з російської мови.
