Уявімо собі, що Григорій Сковорода залишився у придворній капелі в Петербурзі, став капельмейстером, написав кілька десятків хорових концертів, принагідно виконував різні шпигунські завдання, і увійшов в історію російської культури як «руський композитор XVIII века». Або повернувся до Києва і став стовпом православної церкви і вірним слугою Імперії, подорожуючи по Україні в позолоченій кареті.
Уявімо, що Тарас Шевченко поїхав
до Італії на стипендію від Академії, там обжився, може, навіть і залишився надовго, виконуючи різні шпигунські завдання. І увійшов би в історію російської культури як «известный русский живописец». Чи здав би братчиків з почуття класової ненависті і вже після цього поїхав би до сонячної Італії.
Уявімо,що Микола Гоголь покинув Петербург, оселився на Чернігівщині й писав би українською. І ввійшов би в історію української літератури як основоположник української прози.
Іван Франко перебрався б до Відня, став професором, жив би у комфорті. І не поховали б його у чужій сорочці.
Павла Тичину б розстріляли у 30-х роках. Все одно, він найкраще уже написав.
Олесь Гончар поповнив би ряди дисидентів і не став би другом Леоніда Брежнєва і отримав би вже Шевченківську премію посмертно.
Кожен з них на певному етапі свого життя зробив вибір між честю і безчестям, між Україною і особистим комфортом. Тому ми маємо саме таку українську літературу, а не іншу. Еміграція задля творчої реалізації, особливо, письменника, загрожує творчим ослабленням і деградацією. Ти не маєш права на ностальгію, як той, хто змушений був тікати від сталінських катівень. Тому Василь Барка чи Іван Багряний не згубили себе на чужині. Величезна помилка, що перебравшись до однієї з європейських країн ти можеш щось зробити для української літератури. Кожна національна література – егоїстична. А чужина спустошує. До того ж, люди, яким набридло скитське ставлення суспільства і влади до української літератури, і вони хочуть «зберегти гідність», є легкою здобиччю для кремлівських спецслужб, які проникли і в ліві, і в праві організації. Тоді вибору не буде. Документи не знищують, не тіштеся, бо їх завжди можна використати для шантажу.
Зрештою, є різні форми втечі від України та її проблем: бізнес, шоу-бізнес, мильні бульбашки дамського чтива, політика, світ без кордонів. Успішним письменником може стати кожен з гострими ліктями, але знаковими письменниками лише ті, яких обрали честь і художня правда. Вони були потрібні і тому їх обрали. А відтак альтернативної історії не буває.
Немає коментарів:
Дописати коментар