Віктор РАДІОНОВ
Кожен народ стикається з напливом чужоземних слів. Серед таких для нас і “Фейсбук” — назва міжнародної громадської мережі. Проте дотепер залишається неусталеним його наголошування. Який підхід має взяти гору в засвоєнні запозичень: згідно з їх звучанням у мові походження чи відповідно до внутрішнього ладу рідної мови?
Попередні зауваги
Словники й довідники у з’ясуванні істини нам поки що не допоможуть. “Фейсбук” там ще не числиться, хоча мережа вже більше ніж 10 років, як діє в Україні. Вікіпедію не можна вважати надійним джерелом, однак і її укладачі з місцем знака (´) в новотворі дотепер не визначилися, більше того, подають написання буквосполучення латиницею.
Словники й довідники у з’ясуванні істини нам поки що не допоможуть. “Фейсбук” там ще не числиться, хоча мережа вже більше ніж 10 років, як діє в Україні. Вікіпедію не можна вважати надійним джерелом, однак і її укладачі з місцем знака (´) в новотворі дотепер не визначилися, більше того, подають написання буквосполучення латиницею.
Як наслідок, навіть серед високоосвічених верств населення немає єдності у вимовлянні: одні кажуть “Фéйсбук”, інші — “Фейсбýк”.
Проте не можна сидіти й чекати, коли з’являться варті повної довіри довідкові видання, які внесуть ясність у зазначене питання. В української мови — мільйони носіїв, вона жива, є не тільки засобом спілкування, а й засобом єднання людей. Тому різнобій не припустимий.
На щастя, є в нас виражальні засоби з подвійним наголосом, що зменшує кількість випадків помилкового мовлення. Серед них чимало й іменників. До прикладу, правильно буде сказати: “волóдар” і “володáр”, “гіркóта” й “гіркотá”, “здóгадка” й “здогáдка”, “пóмилка” й “поми́лка”. Іноді цей хитрий прийом використовується й щодо запозичень: “алфáвіт” і “алфавíт”, “вáхтер” і “вахтéр”, “ди́скант” і “дискáнт”. Проте він не спрацює у випадку з одиницею “Фейсбук”: вона належить до власних назв, а в них хитання з вимовою неможливі. Тобто водночас “Фéйсбук” і “Фейсбýк” бути не може.
Тож люди почали звертатися з відповідними запитаннями до дійшлих і тямущих у словесності людей. Потурбували, зокрема, й доцента Київського університету ім. Б. Грінченка Олександра Авраменка, котрий багато зробив для того, щоб українська мова нарешті посіла належне їй місце в державі та суспільстві. Той 26 січня 2016 р. у передачі “Сніданок з “1+1” без тіні сумніву й водночас без пояснень заявив: правильно говорити “Фéйсбук”.
Проте це не дуже посприяло усталенню наголосу. Більше того, навіть на “1+1” нехтують указівкою. І недарма. Чуття підказує, що має бути навпаки.
Огляд та узагальнення
Звернімося до правил наголошування в українській мові. На жаль, вони наразі опрацьовані погано та складні для засвоєння. Є багато різних особливостей та велика кількість винятків. При цьому цілі пласти виражальних засобів ніякими приписами не охоплені. Наголос зумовлений звичаєвістю (просто так склалось або було заведено): вимовляємо нині, як вимовляли попередники, як хтось запровадив тощо. Часто подібні за будовою утворення наголошуються по-різному. Розумного пояснення цьому немає — доводиться запам’ятовувати.
Звернімося до правил наголошування в українській мові. На жаль, вони наразі опрацьовані погано та складні для засвоєння. Є багато різних особливостей та велика кількість винятків. При цьому цілі пласти виражальних засобів ніякими приписами не охоплені. Наголос зумовлений звичаєвістю (просто так склалось або було заведено): вимовляємо нині, як вимовляли попередники, як хтось запровадив тощо. Часто подібні за будовою утворення наголошуються по-різному. Розумного пояснення цьому немає — доводиться запам’ятовувати.
Це сповна стосується й іншомовних слів (зокрема і власних назв). Наприклад, неоднаково наголошуються найменування з кінцевим -бург: Бранденбýрг, Единбýрг, Єкатеринбýрг, Люксембýрг, Оренбýрг, Петербýрг, Шліссельбýрг, але: Áугсбург, Вóльфсбург, Гáмбург, Дýйсбург, Зáльцбург, Мáгдебург (донедавна було Магдебýрг, дотепер — магдебýрзький), Мáрбург, Мéкленбург (було Мекленбýрг, досі — мекленбýрзький), Óльденбург, Пíттсбург, Стрáсбург, Тíлбург, Фрáйбург.
Така різноголосиця не може бути до вподоби тим, хто дбає про майбутнє рідної мови. Давно назріло переконання: слід рішуче покінчити з тим, що притиск в її словах дуже часто складно правильно визначити. Тож на часі — розроблення нових підходів, які основуватимуться на послідовності у виговорюванні. Тоді будь-хто, керуючись єдиним зразком, подібністю звучання, ніколи не помилиться у виборі голосного звука, який підлягає посиленню.
Відштовхуватися слід від загальних відомостей про наголос. По-перше, він у нашій мові є вільним (різномісним), тобто може падати на будь-який склад слова. По-друге, нерідко є рухомим (непостійним, нестійким). Приміром, пересувається (переходить з одного складу на інший) при відмінюванні дуже великої частини іменників. По-третє, нерідко залежить від кількості голосних в одиниці та наявності чи відсутності в ній приростка. По-четверте, часто простежується залежність від словотвору. По-п’яте, притиск іноді слугує засобом розрізнення смислу. Для прикладу: зáмір (намір) — замíр (замірювання); зáмок (твердиня, острог) — замóк (запірка, пристрій для замикання дверей); Óбід (зовнішня частина колеса; обруч) — обíд (споживання їжі серед дня); рóзмір (величина) — розмíр (частина зерна за помел); áтлас (збірник карт) — атлáс (тканина); пíкнік (кремезна, схильна до повноти людина) — пікнíк (обід гуртом на природі).
Чотири останні слова — запозичені. Перше та третє засвоєні з грецької, друге — з арабської, четверте — з французької. Всі зберігають наголос мови-джерела.
Чотири останні слова — запозичені. Перше та третє засвоєні з грецької, друге — з арабської, четверте — з французької. Всі зберігають наголос мови-джерела.
Науковий підхід
Зазначене правило діє щодо більшості “прибульців”. Проте далеко не завжди. Непоодинокими є випадки, коли наша квітуча й солов’їна пристосовує чужі слова до свого внутрішнього ладу, уподібнює їх звучання до наявних зразків.
Зазначене правило діє щодо більшості “прибульців”. Проте далеко не завжди. Непоодинокими є випадки, коли наша квітуча й солов’їна пристосовує чужі слова до свого внутрішнього ладу, уподібнює їх звучання до наявних зразків.
Наприклад, в українській мові так повелося, що всі запозичення, які закінчуються на -атор, мають наголос на передостанньому складі. Тож “французів”, які вирізняються тим, що в них виділяється останній склад, призвичаїли. Як наслідок, маємо: авіáтор (а не авіатóр), амáтор, анімáтор, армáтор, дешифрáтор, експлуатáтор, імпровізáтор, ініціáтор тощо. Тобто керівним для звучання став спільний для всіх спосіб словотвору.
Отже, наголос у нас вільний, але не довільний. Гору поступово бере злагодженість, уодноманітнення. І це закономірно, адже все запам’ятати просто неможливо, а ось вивчити правила — більшості до снаги. Тому можемо сміливо стверджувати: провідний напрям, у якому здійснюватиметься поступальний рух рідної мови, — впорядкування на основі чітко окреслених підходів. Це сповна стосуватиметься і правил наголошування.
Тепер під кутом зору сказаного вище глянемо на “піддослідного”. Слово “Фейсбук” американського походження. Наголос у ньому в англійській вимові — на першому складі. То що, “Фéйсбук”, і крапка?
Чому ж тоді цьому так опираються природні носії мови? Насамперед тому, що відкидання чи непомічання закономірностей — це не науковий підхід.
Чому ж тоді цьому так опираються природні носії мови? Насамперед тому, що відкидання чи непомічання закономірностей — це не науковий підхід.
Не зайвим буде згадати: кількома роками раніше за “Фейсбук” у нашу мову з того самого джерела потрапили схожі за звучанням і побудовою “покетбук”, “ноутбук” і “нетбук”, притиск в яких — на [у]. Тому й нову одиницю почали вимовляти на цей лад. І серед багатьох новинарів, а після них і серед простих громадян усталилося вживання з наголосом саме на другому складі.
Є й інші закономірності, які сприяють цьому. Передусім природа буквосполуки “Фейсбук”. Вона утворена шляхом приєднання одне до одного двох англійських слів без сполучного звука: “Face” (обличчя) і “Book” (книга). У таких іменниках наголос падає на другий склад. Крім трьох вищеназваних, які закінчуються на -бук, це: баскетбóл (Basketball, Basket — кошик і Ball — м’яч), гандбóл (Handball, Hand — рука і Ball — м’яч), дрес-кóд (Dress Code — кодекс одягу), кросвóрд (Cross-word, Cross — хрест і Word — слово), пейнтбóл (Paintball, Paint — фарба і Ball — м’яч), пінг-пóнг (Ping-pong — звуконаслідувальне утворення), попкóрн (Popcorn, від popped Corn — повітряна кукурудза), спідвéй (Speedway, Speed — швидкість і Way — шлях), трамвáй (Tramway, Tram — візок і Way — шлях), фальстáрт (false Start — неправильний старт), футбóл (Football, Foot — ступня, нога й Ball — м’яч).
Крім того, всі інші запозичення з прикінцевими -ук (окрім “гáлстук”) мають наголошеним саме останній склад: акведук, архалук, бамбук, башибузук, віадук, каучук, латук, мундштук, равендук, рундук, самбук, сельджук, сюртук, тузлук, фернамбук, фундук. Це саме стосується й давно засвоєних з інших мов і питомих іменників без приростків (про істот навіть не згадую): бобчук, бунчук, каблук, кадук, канчук, капшук, клобук, п’ястук, саблук, торбук, тулук, цибук, чубук.
Додаткові доводи
Звичайно, можуть бути заперечення, що, знову ж таки, йдеться про власну назву (читай: ми приречені на “Фéйсбук”). Такі міркування легко спростовуються хоча б тим, що у французів, турків і вірмен усе одно буде “Фейсбýк” (у відповідних мовах постійний наголос на останньому складі), і ці народи особливо не переймаються побоюваннями, що можуть когось образити. Адже трапляється, що і їх “кривдять”.
Зокрема у Франції назва вищезгаданого ельзаського міста звучить, як “Страсбýр”, у Німеччині — як “Штрáссбурґ”, а в нас — як щось середнє.
Звичайно, можуть бути заперечення, що, знову ж таки, йдеться про власну назву (читай: ми приречені на “Фéйсбук”). Такі міркування легко спростовуються хоча б тим, що у французів, турків і вірмен усе одно буде “Фейсбýк” (у відповідних мовах постійний наголос на останньому складі), і ці народи особливо не переймаються побоюваннями, що можуть когось образити. Адже трапляється, що і їх “кривдять”.
Зокрема у Франції назва вищезгаданого ельзаського міста звучить, як “Страсбýр”, у Німеччині — як “Штрáссбурґ”, а в нас — як щось середнє.
І подібних прикладів перекручування чимало. Приміром, назву міста Ярослáв на річці Сяні, заснованого в 1031 р. київським князем Ярославом Мудрим, поляки вимовляють за своїм звичаєм — з наголосом на передостанньому складі. Збудоване до 1254 р. королем Галицько-Волинської держави Данилом Галицьким місто Грýбешів наші західні сусіди перехрестили на свій лад — “Грубє́шув” (добре, що хоч не “Ґрубє́шув”).
У словах угорської мови притискається перший склад. Найменування столиці своєї країни мадяри вимовляють, як “Бýдапешт” (навіть швидше як “Бýдопешт”), а ми говоримо “Будапéшт”. Так само назви їхніх міст “Бéкешчаба” й “Тáтабанья” у нас звучать, як “Бекешчáба” й “Татабáнья”. Знаємо озеро “Балатóн” замість відправного “Бáлатон”.
У словах угорської мови притискається перший склад. Найменування столиці своєї країни мадяри вимовляють, як “Бýдапешт” (навіть швидше як “Бýдопешт”), а ми говоримо “Будапéшт”. Так само назви їхніх міст “Бéкешчаба” й “Тáтабанья” у нас звучать, як “Бекешчáба” й “Татабáнья”. Знаємо озеро “Балатóн” замість відправного “Бáлатон”.
Словесне позначення заводу, що випускав однойменні автобуси, згідно з точним відтворенням угорського звучання правильно було б прочитати “Íкаруш”. Та, оскільки назва пов’язана з іменем юнака з давньогрецької казкової оповіді, котрий завдяки зробленим крилам зміг піднятися в небо, в мові українців утвердилося видозмінене слівце — “Ікáрус”. Якби наголос намагалися закріпити на першому складі, це взагалі сприймалося б, як уподібнення до ікання (гикавки).
Утім, є багато й не таких викривлень. Назва столиці Португалії Лісабон мала б звучати, як [л’іжбóа], а головного міста Китаю Пекін — як [бейцз’íн]. Найменування ж нашої держави англійці взагалі спотворили до невпізнанності — “Юкрéйн”.
Тому досить мавпувати та прогинатися перед сильними світу цього, запобігаючи ласки. Побоювання когось образити чи видатися смішними мають залишитися в минулому. Давно слід дивитися на це простіше й навчитися давати собі раду з чужоземним напливом. Іншомовні слова не повинні порушувати внутрішнього ладу нашої мови. Отже, якщо нам, українцям, зручно та звично говорити “Фейсбýк”, то так і має бути.
Немає коментарів:
Дописати коментар