Встань Тарасе, подивися на рідну Вкраїну:
Слізьми злиту, кров'ю вмиту- на тую руїну.
Де вороги кляті топчуть, ганьблять сиротину,
Знущаються, з неї- Неньки, руйнують хатину.
Народ гине, душа лине- до Бога, до тебе,
Молись в небі за синочків, за вдів, за родину.
Як чума, як змії злючі снують павутину,
Знов кайдани, знов неволя? Тарасе! Наш сину!
Брате рідний, батьку сивий- поглянь на долини:
Чорні ворони степами, у лузі могили.
Плач довкола, та й руїни... доле наша доле-
Зайшло сонце, тьмою вкрилось... тумани у поле.
В Бога вимоли для Неньки, хоч трошечки долі,
Для народу України- та й воленьки- волі...
|
Немає коментарів:
Дописати коментар