(1881-1963рр.)
Справжнє ім'я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Народилася Марійка Ленерт 29 березня 1881 року, в с.Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого.
У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддана шкільній роботі та поезії.
Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 року в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 році.
В 1904 році познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який 1905 року став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І.Франка, кандидат філологічних наук; син Роман —перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.
Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів Марійки Підгірянки до 1939 року — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.
Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору — одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.
У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім у видавництвах Львова та Києва вийшли друком маленькі збірки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».
У 1962 році вірші авторки увійшли до колективної збірки «Гірські квіти», що вийшла друком в Ужгороді.
За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».
В 2009 році син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» (Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009).
Померла Марія Омелянівна 20 травня 1963 р., в смт Рудне біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі — відома галичанка, українська поетеса, яка подарувала нам невмирущу поезію.
Хто із сьогоднішніх дідусів і бабусь Галичини та Гуцульщини не пам'ятає з дитячих літ чудових, милозвучних віршів Марійки Підгірянки, які наче б із власного серця випливали?.. Повернення Марійки Підгірянки — це великий дарунок не дуже щедрої до нашого народу долі, це цілий сніп просвітнього проміння, здатного осяяти світ добра, заповнити прогалину виховного процесу, що віддавна турбує тих, хто щиро вболіває за відродження нашої духовності.
Вірші Марійки Підгірянки
Різдвяно-релігійна лірика
Боже Дитятко
Дещо детальніше ! :
Народилася в селі Білі Ослави недалеко від містечка Надвiрна, на краю Карпатського лісу, в тодішній австрійській Галичині.
Дещо детальніше ! :
Друкувати вірші в періодичних виданнях під псевдонімом Марійка Підгірянка почала з 1904 року.
Перша збірка віршів «Відгуки душі» вийшла в 1908 році.
Перша збірка віршів «Відгуки душі» вийшла в 1908 році.
Народилася в селі Білі Ослави недалеко від містечка Надвiрна, на краю Карпатського лісу, в тодішній австрійській Галичині.
Дивовижно красивий пейзаж надихнув її на вірш «Верховина»:
Блакитне небо в головах,
А в ногах - ліси сині.
Орли мандрують в небесах,
Овечки - в полонині.
А в ногах - ліси сині.
Орли мандрують в небесах,
Овечки - в полонині.
Батько Марійки Омелян Ленерт, за національністю – німець, був лісничим, обтяженим великою родиною, тому він міг собі дозволити відправити до школи лише синів.
Дівчинка навчилася читати і писати сама.
Подальшу освіту їй дав дід, греко-католицький священик, батько матері - Теофілії Волошиної.
Згодом вона отримала стипендію для навчання в середній школі для дівчаток, а в 1900 році - місце в Академії підвищення кваліфікації вчителів у Львові, столиці Східної Галичини.
«Працюючи з вересня 1900 року вчителькою Уторопської двокласної народної школи, Марія Ленерт впроваджувала в шкільну практику дещо нове. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години.
Вранці — з учнями третього-четвертого року навчання: обидвома річниками одночасно. Заняття тривало шістдесят хвилин.
Цю годину ділили на дві півгодини: письмові і усні. Коли третій річник займався голосно (усно), то четвертий у той час виконував письмові завдання і навпаки. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше у цій школі ніхто не практикував, її вихованці уважніше і старанніше виконували письмові завдання, - пише Михайло Мочульський. - На пополудневе заняття був призначений перший рік навчання. Як радили педагоги-практики школи вправ, у перші тижні треба працювати над пробудженням свідомого слуху, щоб зір і слух взаємодоповнювалися. Ці методичні поради вона враховувала: використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин.
У Львові купила собі дві пачки таких крейд, щоб мати у запасі.
Малюнки не лише викликали радість у дітей, але й сприяли поси¬ленню уваги. Часто на уроці придумувала до них коротенькі віршики - і діти вмить запам'ятовували їх. Відвідування уроків у класі значно поліпшилося, поведінка – теж.
У 1902 році роботу Уторопської школи перевіряв повітовий ін¬спектор Шлемкевич. Він звернув увагу на успіхи молодої вчительки, зробив запис у повізитаційному протоколі».
Львів був провідним центром українського літературного життя і політичної діяльності - на чолі з Іваном Франком і його шанувальниками.
На відміну від царської Росії, Австрія дозволяла видання українською мовою і перша збірка поезії Підгірянки вийшла у світ у Львові в 1908 році. До того часу вона вже була одружена і офіційно Марія Ленерт-Домбровська.
Вона познайомилася з майбутнім чоловіком Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, у 1904. Вiн у 1905 став її чоловіком.
У них було четверо дітей: син Остап - викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман - перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян - український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія - вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.
У цей час Марія Омелянівна багато писала. Працюючи у різних закутках Прикарпаття, часто приїздила на канікули до батьків, які й далі проживали в Уторопах. Там провела літо 1914 року і почула звістку про події у Сербії, а потім — оголошення війни між Австрією і Росією.
Під час Першої світової війни її чоловіка призвали в австро-угорську армію, а Підгірянку з дітьми влада евакуювала подалі.
Сім'я була поміщена в цивільний табір для інтернованих у Закарпатті (тоді в складі Угорщини).
Вона описала свій досвід у вірші «На чужіні» (1916):
День розсвітає і минає,
Мов немає
Кружевом чорним тьма кружляє,
День спиває.
Мов немає
Кружевом чорним тьма кружляє,
День спиває.
Коли Австро-Угорщина розвалилася, Підгірянка все ще жила в Карпатських горах. Західноукраїнська Народна Республіка була розбита поляками, які потім воювали з більшовиками і анексували українську частину Галичини.
Закарпаття, однак, перейшло від Угорщини, яка забороняла освіту мовами меншин, до нової, більш ліберальної держави - Чехословаччини. Підгірянка організувала школи для навчання дітей українською і стала плідним дитячим письменником. Її вірші, ігри і казки з'являються в книгах, газетах і журналах.
Поезія для дорослих, про її військовий досвід, знайшла аудиторію серед українських емігрантів у Північній Америці, де її опублікували в Філадельфії в 1922.
У 1927 році вона втратила роботу в результаті чеської урядової кампанії проти українських шкіл і в наступному році повернулася в Галичину в пошуках роботи.
1929 разом з сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці, недалеко від Тлумача.
На школі сьогодні висить меморіальна дошка на її честь.
За спогадами одного з її учнів, Стефана Терлецького, обидві жінки разом викладали більш ніж ста дітям.
Основною дисципліною мала бути польська, але викладання української мови та літератури також було дозволено.
Терлецький згадує, як його вчителька прищеплювала йому та іншим учням і ученицям свою величезну любов до української культури.
Підгірянка, в свою чергу, натхненна класом, написала вірш «Гомін» (1934):
Ходив гомін у літі
Стежечками пільними,
Дзвонив гомін у житі
Дзвіночками дрібними.
Стежечками пільними,
Дзвонив гомін у житі
Дзвіночками дрібними.
Дзвенів гомін в леліях,
Бринів гомін в струмочках,
І шуміла надія
В молоденьких листочках,
Що промовляться слова,
Проспіваються пісні
І сповняться мрії
Всі.
Бринів гомін в струмочках,
І шуміла надія
В молоденьких листочках,
Що промовляться слова,
Проспіваються пісні
І сповняться мрії
Всі.
Все ж листки ті зотлілі
З вітром кануть та кануть,
Заспівають в могилі
Всю надію весняну…
Непромовлені слова,
Непроспівані пісні,
Несповнені мрії
Всі.
З вітром кануть та кануть,
Заспівають в могилі
Всю надію весняну…
Непромовлені слова,
Непроспівані пісні,
Несповнені мрії
Всі.
1937
Підгірянка переїхала в школу в сусідньому селі Братишів, де викладала до окупації Західної України Радянським Союзом в 1939 році.
Її кар'єра різко закінчилася навесні 1940, коли поетеса потрапила під коня і ледь не була розтоптана під його копитами, внаслідок чого залишилася на все життя прикута до ліжка.
Як учитель, поет і українська патріотка, Підгірянка була б неминуче заарештована НКВД, як до вторгнення нацистської Німеччини в 1941 році, так і під час повоєнної кампанії Сталіна проти українських патріотів. Однак - іронія долі! - Отримані травми врятували поетесу від катівень НКВД і від ГУЛАГу.
У 1957 Підгірянка стала жити з однією зі своїх дочок, викладачкою в сільській школі недалеко від Львова.
Її поезія для дітей публікувалася лише в українській діаспорі в Північній Америці.
Однак, коли Микита Хрущов почав «Відлигу», деякі з її віршів стали з'являтися в дитячих журналах в Україні, а 1960 Підгірянка була прийнята в члени Спілки письменників України.
Це офіційне визнання спонукало поетесу написати один з її останніх віршів «Плине життя»:
Плине життя і плине
мов по воді.
Відпливли вже від мене
дні молоді.
Коли я в ніч темнісеньку
у сяйві мрій
Співала першу пісеньку
Землі своїй.
....
Світельця розсій в ранній
Райдузі снів
На дні мої останні
Й останній спів.
мов по воді.
Відпливли вже від мене
дні молоді.
Коли я в ніч темнісеньку
у сяйві мрій
Співала першу пісеньку
Землі своїй.
....
Світельця розсій в ранній
Райдузі снів
На дні мої останні
Й останній спів.
Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей.
Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. - мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат.
Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»).
Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.
Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року.
Події твору — одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.
Окреме видання віршів Підгірянки в СРСР вийшло у Львові лише напередодні її смерті.
За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».
2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).
+ матеріал :
Немає коментарів:
Дописати коментар