Теорія літератури.

Поняття	Визначення	Приклад
Художні засоби
Троп	Слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища	Порівняння (наче квітка, мов зірка, мовбито дитина, неначебто океан); Метафора (золото ланів); Метонімія (зал аплодує); Синекдоха (сто разів казала й марно); Епітет (цікаві зірочки); Гіпербола (однією стрілою влучив Байда і в царицю, і в царя); Літота (бабуся маленька, ледве од землі  видно); Іронія (Добрий заробок  у  Івана Франка) Оксиморон(живий труп, дзвінка тиша)
Порівняння	Пояснення одного предмета чи явища за допомого іншого (приєднуються за допомогою сполучників: як, наче, неначе, мов, мовби, мовбито, наче, неначебто, начебто)	Дніпро, неначе в молоці дитина
Метафора	Перенесення назви з одних предметів на інші на основі подібності(можна перетворити на порівняння)	Золото ланів
Метонімія	Троп: перенесення найменування з одного предмета на інший на основі тісного зв'язку	Дніпро і Волга розгнівились (річки) Читаємо Шевченка Ходити в шовках
Синекдоха	Троп, вид метонімії, у якій наявна кількісна заміна понять (вживання однини в значенні множини і навпаки)	Я тобі триста разів говорила про це Берегти копійку
Епітет	Троп: художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну ознаку Бувають: метафоричні: залізна стійкість у бою; гіперболічні: людина-гора; іронічні: мудрющий осел	Квітуча земля, поставився холодно, чарівниця-зима Постійні епітети в думах: козак молоденький кінь вороненький, зброя ясная, шлях битий
Гіпербола	Троп: перебільшення рис якоїсь людини, предмета, явища з метою надання зображуваному  виразності	А Ярема страшно глянуть: по три, по чотири так і кладе
Символ	Троп: умовне означення якогось явища чи поняття на основі подібності	Сокіл та орел – символи воїна-лицаря Змій –підступний ворог
Літота	Стилістична фігура; вид метонімії,  яка полягає в підкресленому применшенні величини, сили, значення предмета або явища	Душа буде горобцем, їхав панок морквяний
Іронія	Прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному плані, а йдеться про негативне	На той раз суддями були якіїсь два Осли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапи.
Стилістичні фігури	Синтаксичні звороти, що вживаються для оздоблення мовлення	Анафора («Уперед!»  у вірші П.Грабовського перше слово в кожній строфі); Епіфора (О прекрасний час Неповторний час) Градація (єдиного сина, єдину надію, єдину надію у військо віддають); Паралелізм (Серед ясних золочених просторів я бачу люд без житнього шматка); Еліпс (Кому –хліба, кому -цукерки); Інверсія (Ідуть дощі); Антитеза (світ розколовся на свободу та гніт)
Анафора	Єдинопочаток – повторення на початку віршових рядків, строф чи речень однакових слів	Я хочу, щоб наші сади цвіли самоцвітами, Я хочу, щоб сонце світило ясне
Епіфора	Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових слів  у кінці віршових рядків	Бийте дзвони, Хай гудуть дзвони.
Градація	Стилістична фігура, яка передбачає нанизування виразів із зростаючим чи спадаючим значенням або коли наявний поступовий перехід від одного до другого	Самовіддані руки будували, робили, творили
Асонанс	Повторення однакових голосних у рядку	Сунуться, сунуться хмари  – Думи сумні
Паралелізм	Фігура поетичної мови: паралельне зображення  явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших	Зелений дубочок на яр похилився, а син своїй неньці в ніженьки вклонився
Еліпс (еліпсис)	Стилістична фігура: відсутність передбачуваного слова, в якому немає потреби	Людині – все людське на цій Землі
Інверсія	Фігура поетичної мови: незвичайна розстановка слів у реченні, щоб підкреслити найбільш значуще слово (наприклад, присудок після підмета, означення після означуваного слова)	Іду я. Падає сніг лапатий.
Антитеза	Стилістична фігура, за допомогою якого протиставляються одне одному життєві явища, думки	Зашуми, пісне, друзям серцем малиновим, ворогам як шабля блисне
Ампліфікація	Стилістичний прийом, який полягає в нагромадженні синонімів, однотипних виразів, однорідних членів речення для підсилення емоційного впливу поетичної мови.	Я порву, розтопчу, розмету  їх у попіл, у порох, у сміття.
Риторичне запитання	Стилістична фігура: таке запитання, яке ставиться для того, щоб привернути увагу читачів до певного явища або самим запитанням ствердити думку.	Доле, де ти?
Перифраз	Одна з фігур поетичної мови, коли власне ім’я чи явище називають не прямо, а у формі опису їх характерних явищ	Листопад-лихо, вугілля  - чорне золото, Ідіть на тихі води, ясні зорі (в Україну)
Уособлення	Троп; різновид метафори; перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи, оживлення	Сон налягає , кладе маленьку лапу на очі дитині.
Персоніфікація	Тип уособлення: надання предмет, явищам природи властивостей людини, олюднення	Вечір підійшов навшпиньках.
Симплока	Синтаксична конструкція, коли сполучається анафора та епіфора	Чи я в лузі не калина була Чи я в лузі не червона була
Тавтологія	Повторення однієї думки кілька разів іншими словами	У неділю рано-пораненьку
Плеоназм	Засіб багатослів'я, використання зайвих слів	Моя автобіографія
Умовчання	Стилістична фігура: зворот мови, коли висловлена думка раз у раз обривається з розрахунком на здогад читача про недоказане (три крапки ставлять в кінці слів)	Страйк і козаки…. Метнувся, мов звір….
Епос	Рід літератури, який відтворює життєві явища, розповідає про людей та події.	Жанри: оповідання, новела, повість, роман, дилогія (із 2 романів), трилогія (із 3 романів), тетралогія (із 4 романів)
Лірика	Рід літератури, який відтворює почуття, переживання людини, змальовує її внутрішній стан.	Жанри: пісні, поеми (ліро-епічні), оди
Драма	Рід літератури, який відтворює почуття, переживання людини, змальовує її внутрішній стан через її поведінку, вчинки	Жанри: комедії, трагедії, комедії, трагікомедії, драми
Образ	Це картина людського життя, змальована письменником за допомогою мови	Види: образ-символ (калина-символ України) образ-персонаж (Руська земля у «Слові….»);  слухові образи (голод стогне) зорові образи (чорні пахи кружляють над нами) образ, побудований на відчутті смаку: гірка редька образ, побудований на відчутті запаху: пахне коржиками образи-картини Образи-речі образи-емоції образ-колектив (змалювання масових сцен у М. Коцюбинського «Фата Моргана») Образ-гіпербола ( в історичній пісні туман поле вкриває – козацьке військо) Образ-уособлення (в історичній пісні читаємо Зажурилась Україна, бо нічим прожити)
	Дійова особа в художніх творах, фільмах	Руська земля  у «Слові …»
УНТ	Творчість, складена народом. Ознаки: усність, варіантність, народність, анонімність	Роди:  народний епос (думи, історичні пісні, легенди, перекази ); народна лірика (народні вірші) народна драма (пісня-гра «Десь тут була Подоляночка», «А ми просо сіяли»)
Думи	Великі ліро-епічні, пісенно-розповідні твори переважно героїчного характеру про важливі події історії України, виконувані речитативом, під акомпанемент кобзи, ліри або бандури
Тематика дум	Боротьба українського народу проти турецької неволі	«Маруся Богуславка»
Історичні пісні	Невеликі ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб	Боротьба з турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна”, “Та, ой, як крикнув же козак Сірко”;), проти соціального та націонльного гніту (“Ой Морозе, Морозенку”, “Максим козак Залізняк”, “Чи не той то Хміль”, “За Сибіром сонце сходить”.)
Відмінності	Історична пісня	Дума
	Має поділ на строфи Мелодія охоплює  куплет і потім знову повторюється	Відсутній поділ на строфи Діляться на нерівні періоди (період – це велике складне речення, що виражає основну закінчену думку і за змістом поділяється на дві протиставлені одна одній частині), у яких висловлена закінчена думка. Рядки нерівноскладові. Римування дієслівне і охоплює весь період Мелодія зі змістом весь час змінюється. Наявність зачину, основної частини, славословія. Запамятовуванню сприяють порівняння-картини, паралелізми, тавтологічні звороти, повторення чи потроєння епічних чисел, постійні епітети
Спільне	Історична пісня	Дума
	Належить до УНТ Сюжети (зміст про історичну подію або керівника визвольної війни) Тематика (боротьба проти татарсько-турецької неволі, польської шляхти, соціального гніту) Герої (ватажки народно-визвольних воєн)	Належить до УНТ Сюжети (зміст про історичну подію або керівника визвольної війни) Тематика (боротьба проти татарсько-турецької неволі, польської шляхти, соціального гніту) Герої (ватажки народно-визвольних воєн)
Ритміка вірша
Рима	Співзвучність кінцевих слів у віршових рядках, яка охоплює наголошений голосний та наступні за ним звуки (підсилює зміст, ідейне та емоційне звучання вірша, чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, має композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи)	Точні (ударами-хмарами) Приблизні або неточні (блискавиці-криця, соків-попіл) Чоловічі (наголос на останньому складі): колись-зійшлись Жіночі (наголос на передостанньому складі):діти-любити Дактилічні: (наголос на 3 складі  від кінця): розкиданий-відданий Гіпердактилічні: (наголос на 4 складі  й далі від кінця): вилистані-милостині
Римування	Характер розміщення рим у вірші	Парне (суміжне, паралельне): аабб Перехресне: абаб Кільцеве (охопне, охоплююче): абба
Ритм	Закономірне чергування звуків, певних синтаксичних одиниць (ритм у поезії підсилює виразність мови,  емоційне напруження)	Одиниця ритму – віршовий рядок, який графічно відокремлений від інших і підсилений клаузулою чи римою.
Силабо-тонічне віршування	Закономірне чергування наголошених та ненаголошених складів.	Класичний силабо-тонічний вірш має: однакову кількість стоп, наголосів, складів у рядках
Стопа	Група складів з певним розташуванням у ній одного наголошеного та 1-3 ненаголошених складів	Двоскладові:  ямб (з наголосом на другому складі) хорей (з наголосом на першому складі) Трискладові: Дактиль (з наголосом на першому складі) Амфібрахій (з наголосом на другому складі) Анапест (з наголосом на третьому складі)
Строфа	Повторюване в даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим	Строфи складаються  з  двох рядків (сонет) трьох рядків (терцина)  і більше рядків.

Б а й к а – невеликий за розміром алегоричний твір, найчастіше віршований, з повчальним (гумористичним, сатиричним) змістом.

         Б а л а д а – сюжетний вірш, в якому зображено життєвий епізод історичного, легендарного або героїчного змісту. Бувають також балади фантастичні (балади Т.Г.Шевченка «Причинна», «Тополя», «Утоплена»). Для української літератури характерні героїчні балади («Комсомолець» В.М. Сосюри).

          Г і м н – урочиста величальна пісня на вірші програмного характеру. Відомі гімни державні, революційні, військові, релігійні, а також на честь історичних подій, героїв, видатних осіб та ін.

          Г р о т е с к – сатиричний художній прийом, за допомогою якого зображувані явища, люди подаються у спотвореному, навмисне перебільшеному або применшеному вигляді (карикатурному).

          Г у м о р – зображення смішного в житті, в характері чи діях окремої людини в добродушному, жартівливому тоні. Гумор зустрічаємо в творах різних жанрів (особливо народної творчості – анекдоти, прислів’я, приказки, жартівливі оповідання і пісні).

          Г у м о р е с к а – невеличкий художній твір про смішну пригоду чи рису в характері людини.

         Д р а м а – в широкому розумінні один з трьох основних розділів художньої літератури (епос, лірика, драма). У драматичному творі характери героїв розкриваються в дії, зіткненнях, розмовах (діалогах, монологах). Драма – у вужчому розумінні – один з жанрів драматичних творів, у якому відображено складні, напружені конфлікти між дійовими особами, які, одначе, можуть бути подолані. За тематичним принципом драми бувають історичні, соціально-психологічні та ін.

         К о м е д і я – драматичний твір, у якому висміюються потворні суспільні і побутові явища, вади в характерах і поведінці людей. 

            Л і р и к а (див. Ж а н р). особливістю ліричних творів є те, що в них не описуються якісь події, а передаються людські почуття, переживання, настрої, викликані певними подіями. Ліричні твори, як правило, безсюжетні і бувають найчастіше у віршованій формі.

            За змістом розрізняють лірику громадянську, пейзажну, особисту, або інтимну.

            Л і р о - е п і ч н и й  т в і р – твір, у якому епос (розповідь) поєднується з лірикою (вияв авторського ставлення до описуваних подій). До таких творів належать, наприклад, поеми Т.Шевченка «Сон», А.Малишка «Прометей», які ми називаємо ліро-епічними поемами.

              Н о в е л а – невеликий розповідний твір з небагатьма дійовими особами, присвячений окремій події в житті людини (новели М. Коцюбинського, В.Стефаника, Ю.Яновського). Новела є різновид оповідання. Проте вона має й деякі відмінності: конфлікт більш загострений, події розгортаються більш динамічно. Увага автора зосереджена не стільки на описові подій, скільки на внутрішньому, психічному стані героя. Розв'язка в новелі, як правило, несподівана.

              П а м ф л е т – невеликий літературно-публіцистичний твір викривального характеру.

               До пародійної літератури відносяться травестія (перелицьовка) і бурлеск (зниження високого і піднесення низького). Зразком травестійно-бурлескної поеми є «Енеїда» І.Котляревського.

                   П’ є с а – драматичний твір будь-якого жанру, написаний для вистави на сцені (драма, трагедія, комедія).

               П о в і с т ь – великий розповідний твір, в якому на відміну від оповідання висвітлюється не одна, а ряд подій з життя однієї чи кількох дійових осіб («Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Захар Беркут» І.Франка).

               П о е м а – переважно ліро-епічний віршований твір сюжетного характеру, в якому зображуються явища і події життя певної історичної епохи і висвітлюється авторське ставлення до них («Сон» Т.Шевченка, «Прометей» А.Малишка). Іноді до поем відносять і прозові твори, які відзначаються своїм пафосом, ліризмом, глибоким відтворенням життя («Поема про море» О.Довженка, «Педагогічна поема» А.Макаренка та ін.).

            П о с л а н н я – літературний твір, написаний у вигляді звернення до когось («І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні моє дружнєє посланіє» Т.Шевченка, «Товаришам із тюрми» І.Франка та ін.)

               Р е а л і з м – творчий метод у літературі, який вимагає правдивого і всебічного відображення дійсності. Найбільшого розвитку в українській літературі досяг реалізм у XIX – на початку XX ст. (т.зв. критичний реалізм). Найвидатніші представники критичного реалізму Т.Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка правдиво відображали життя, виступали з критикою негативних явищ дійсності, висловлювали співчуття пригнобленим народним масам, шукали позитивного героя в житті.

               Р е ф р е н – приспів (у пісні) – рядок чи кілька рядків, які повторюються в кінці кожної строфи (куплета) чи кількох строф вірша.

            Р о д и  л і т е р а т у р н і. За способом зображення життя всі художні твори поділяються на три основні групи – літературні роди: епос, лірику, драму.

                У межах кожного роду розрізняють різноманітні види або жанри (див. Ж а н р).

                 Р о з в’ я з к а – частина сюжету, яка завершує дію твору.

                 Р о м а н – великий розповідний твір, в якому відображаються картини життя людей у всій складності і багатогранності. В подіях, зображених у романі, бере участь багато дійових осіб, іноді навіть не одне, а кілька поколінь.

                 Р о м а н т и з м – творчий метод у літературі й мистецтві. Характерним для творчості представників романтизму є протиставлення існуючій дійсності вигаданого, вимріяного світу, незвичайних образів і подій. Залежно від спрямування цих мрій розрізняють романтизм – реакційний і прогресивний.

                   С а р к а з м – насмішка, сповнена презирства до об’єкту зображення, гостра, дошкульна іронія. Іронією і сарказмом широко користуються Т.Шевченко (поема «Сон», «Кавказ» та ін.), І.Франко, М.Коцюбинський, П.Тичина, Остап Вишня і багато інших.

                 С а т и р а – гостре, гнівне викриття  і осуд негативного в суспільстві і особистому житті людей (фейлетони Остапа Вишні та ін.)

                  Т р а г е д і я – один з видів драматичних творів, у якому зображено зіткнення непримиренних життєвих протиріч, внаслідок яких герої потрапляють в надзвичайно складні обставини і нерідко гинуть.

                У с м і ш к а – різновид фейлетону та гуморески (див.). У цьому своєрідному жанрі, часто вживаному Остапом Вишнею (т.зв. «Вишневі усмішки»), опис подій, явищ тощо майстерно переплітається з дотепними відступами автора.

                Ф е й л е т о н – невеликий гумористичний або сатиричний художньо-публіцистичний твір, що відгукується на злободенні події життя. Фейлетони пишуть прозою і віршами.