Сторінки

четвер, 31 жовтня 2019 р.

Життєвий і творчий шлях Миколи Хвильового : Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.

1. Додаток : див. Блог  від  неділя, 29 вересня 2019 р.

4. Сторони дискусії
24 травня 1925 року в Українській Академії Наук з приводу першого «Листа до молодої молоді» Хвильового відбувся диспут, в якому взяли участь письменники, науковці та критики. 


Він сприймається як перша, ще не зовсім смілива спроба плюралізму – обов'язкової риси цивілізації, однієї з інтелектуальних основ соціалізму. Розмова будувалася переважно навколо тези «ЄВРОПА ЧИ ПРОСВІТА?》
Думки розділилися, проте всі погодилися на тому, що дискусія була на часі. Михайло Могилянський записав у спогадах: «…Вражіння від статті Хвильового подібне до того, ніби в кімнаті, де було душно, відчинили вікна, і легені відчули раптом свіже повітря». Михайло Доленго також прокоментував: «...віє свіжим молодим вітром, вітром дискусії».

Дві точки зору на розвиток мистецва пожовтневої доби[ред. | ред. код]

  • Духовно збагачена, оперта на високі ідейно-естетичні критерії;
  • По-напостівськи витлумачена, вихолощена за зразками та уподобаннями командно-адміністративної системи, перенасиченої надреволюційними фразами.
Від цих двох різноспрямованих ліній літературної дискусії проростало чимало фрагментарних гілок: сутичка між Хвильовим та Поліщуком, оборона Зерова та Тичини від нетолерантних нападів «динаміста-спіраліста» Поліщука, нещадна критика його примітивізму; полеміка між "Пролітфронтом", основне ядро якого складали недавні ваплітяни, та панфутуристами.

Микола Хвильовий

Гасла: Європа чи просвіта; психологічна Європа; азіатський ренесанс; романтика вітаїзму; Україна чи Малоросія.
Хвильовий у статті Яковенка першим спромігся побачити ще ледь помітну лиховісну тінь тієї консервативної сили, що здатна не лише деформувати, а й повністю дискредитувати літературу як художнє явище саме тоді, коли перед нею розкриваються широкі творчі перспективи. Він першим ударив на сполох з приводу «каналізації» творчості, пов’язаної з масовізмом, коли перед усіма, хто тільки навчився писати, відкривалися сторінки тогочасної періодики. Поняття таланту не бралося до уваги; діти трудящих, нарешті визволені з-під віковічного гноблення, мають нарешті можливість, оволодівши літературною технікою, стати письменниками. Масовізм, педальований пролеткультів- цями,  раппівцями і плужанами, не мав нічого спільного з пробудженням природного інтересу до мистецтва найширших народних мас, звідки прийшли у літературу СосюраСенченкоГоловкоМисик.
Хвильовий закликав не спекулювати демократичними гаслами, не дезорієнтову- вати здібну молодь «від плуга й верстата». «Ленін не хотів з хороших робітників робити поганих артистів, як Сергій Пилипенко – митців із сутрудовників стінгазет». Він точно вказав на приховану за лаштунками «червоної просвіти» небезпечну тінь літературного чиновника (до якого й апелював Г. Яковенко, радячи утворювати «при редакціях журналів і газет контрольні секції з людей ідеологічно витриманих», тобто цензуру, яка б контролювала «рецензії штампованих письменників), позбавленого чуття прекрасного, відповідальності за свої слова, здатного понівечити мистецтво.
У «Третьому листі до молодої молоді» Хвильовий розкрив залежність "Плугу" з його «червоною просвітою» від російського пролеткульту, від «вузьколобих ідеологів “напостівства”, “октябризму”» і т.д. Справжнє джерело «червоної просвіти» – вульгарна соціологія, що спиралася на погляди, в яких однобоко тлумачилися положення марксизму про природу мистецтва, спрощувався до невпізнання і схематизувався історично-літературний процес.
Хвильовий викривав культивування дилетантства та хуторянства, адміністративного стилю в художній діяльності, підміну естетичних категорій неестетичними (С. Пилипенко, М. Биковець, Г. Яковенко). Створив не надто привабливий образ усіляких «енків», «овців», «Гаркун-Задунайських», які стали провідниками пролеткультівсько-«просвітянських» ідей.
Ідею С. Пилипенка про мистецтво як будування життя шкідливою через шкідливу для художньої діяльності тенденцію безперешкодної політизації. Покликання митців для Хвильового полягає у пізнанні розмаїтого життя – не пасивному чи ілюстративному, а в перейнятому пафосом творчого осмислення дійсності, постійного революційного її оновлення. «Гряде могутній азіатський ренесанс в мистецтві і його предтечами є ми, “олімпійці”». Хвильовий вбачав у соціалістичних перетвореннях суспільства передумови для потужного духовного поступу і розквіту.

ВАПЛІТЕ

Невідповідність організаційних форм, невичерпна енергія Хвильового, щире прагнення вивести українську культуру та літературу на світовий рівень призвели до утворення ВАПЛІТЕ на підставі наради письменників Харкова від 14 жовтня 1925 року. Угруповання складалося з колишнього активу "Гарту", частини творчої молоді "Плугу", "Аспанфуту", "Жовтня", що об’єдналися з метою зосередити свою увагу навколо літературних і взагалі мистецько-культурних завдань, власною художньою практикою припинити «дискусійну лихоманку» (М. Яловий). У ній мала панувати позбавлена політизації товариська атмосфера вільного змагання митців, а командному, неприпустимому в літературі методі протистояв би фаховий метод, що базувався б на глибоких знаннях, культурі, інтелігентності, взаємоповазі та логіці переконань (про це йшлося в Резолюції ЦК РКП(б) від 1925 р.).

"Плуг"

Плужани закликали до створення абсолютно нової – на противагу буржуазній – класово «чистої», що відповідає свідомості пролетаріату, художньої якості.
Сергій Пилипенко – керівник організації селянських письменників «Плуг». Зачеплений памфлетами Хвильового, активно втрутився в дискусію рядом статей «Куди лізеш, сопливе, або українська воронщина», «Тов. Хвильовий у ролі літпопа», «Від агітації до пропаганди». Наводив аргументи про відмінність мистецтва професіоналів від мистецтва непрофесіоналів як відмінність лише кількісну. У статтях зробив спробу поставити в один ряд письменників і робсількорів, ототожнити «просвітительство» з ліквідацією неписьменності, абсолютизувати масовізм як єдино можливе джерело літературного поповнення. «Масовізм – наша позитивна програма і його ми не зречемось».
Все ж дискусія вплинула на "Плуг", призвела до зменшення кількості її членів; вже восени 1925 року з 222 членів залишилося 136. Третій з’їзд "Плугу" відмовився від організаційного керування багатьма літгуртками, де панував дух політосвіти, а не творчості, і секції були розпущені. На четвертому з’їзді (у травні 1927 року) "Плуг" остаточно зрікся масовізму і було проведено другу перереєстрацію плужан.
Проте на межі 20-х і 30-х року знову відбувся призов ударників у літературу без урахування їхніх творчих здібностей.

ВУСПП

"Ланка" ("МАРС")

Київські неокласики

Микола Зеров у статті «Євразійський ренесанс чи пошехонські сосни» обмірковує творчі шукання сучасних йому письменників, робить наголос на питаннях:
1) Засвоєння величезного досвіду всесвітнього письменства, тобто хороша літетарурна освіта і вперта систематична робота коло перекладів;
2) Вияснення нашої класики і переоцінка нашого літературного надбання;
3) Мистецька вибагливість, підвищення технічних вимог початкуючих письменників.

Немає коментарів:

Дописати коментар