За що більшовики розстрілювали митців після захоплення України . Віра Агеєва Професор Києво-Могилянської академії

https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-48599988?fbclid=IwAR1WyxXxmONWGt2M90ygVOlgLN7CYKA42g8M5pdIE-4uCz7esqVXZIE8PXk

14 червня 1919 року неподалік свого будинку на затишній і зеленій вулиці Багговутівській загинув художник Олександр Мурашко.

Його вбивство було ще одним епізодом у масштабній більшовицькій терористичній акції проти українських державних і культурних діячів. Своїх ідеологічних опонентів переможці безжально й цілеспрямовано знищували.

Війна, розруха, руйнування, голод, епідемії спричинили на зламі десятих - двадцятих років минулого століття величезні втрати. Але не все можна пояснити цими трагічними обставинами: вочевидь було зорганізовано планомірне полювання на видатних особистостей, так чи так пов'язаних з розбудовою Української Народної Республіки.

Іноді безпосередні виконавці смертних вироків і не приховували своєї причетності до "чрезвичайки", а багато чого відкрилося із розсекреченням архівів та публікацією проскрибованих спогадів очевидців.

Зв'язки з УНР

Публікуючи в журналі "Книгар" усе нові й нові некрологи, Микола Зеров писав, що внаслідок нечуваних погромів кров сторінками заливає Україну.

Історик Сергій Білокінь оприлюднив цілий список імен письменників, малярів, композиторів, убитих впродовж 1918 - 1922 років. 30 липня 1918 в Полтаві загинув Іван Стешенко - літератор з кола київської Плеяди, близький приятель Лесі Українки, генеральний секретар освіти в уряді УНР.

Він устиг втекти з Києва, де хвиля потужного червоного терору накрила найперш свідому національну інтелігенцію.

Нічний напад у Полтаві виглядав як кримінальний розбій. Однак коли 1941 арештували дружину Стешенка, Оксану Старицьку, слідчі зазначили у справі, що її чоловіка, ворога радянської влади, убито 1918 року таки "червоними військами".

8 липня 1919 чекісти розстріляли Володимира Науменка, одного з найчільніших діячів Старої Громади, видавця журналу "Киевская старина". Він до приїзду Михайла Грушевського кілька тижнів очолював Центральну Раду. За Науменка клопоталися найповажніші в місті люди, керівництво академії наук. Але радянська влада на їхні голоси уже не зважала.

Знищення митців

23 січня 1921 був убитий у батьківській хаті композитор Микола Леонтович, автор всесвітньовідомого "Щедрика". Подорожній, що напросився тоді переночувати, після розправи не приховував своєї причетності до червоних спецслужб.

22 березня 1922 загинув у власній квартирі талановитий художник, ілюстратор перших збірок Павла Тичини Лесь Лозовський.

петлюра — Image captionВійськовий парад на Софійській площі в Києві з нагоди вступу Директорії. 19 грудня 1918 р.

Про розправу з Олександром Мурашком залишила свідчення його дружина. Цей художник вирізнявся навіть у яскравому сузір'ї модерністського, авангардного Києва початку ХХ століття.

1917-го разом із Георгієм Нарбутом, Федором Кричевським, Михайлом Бойчуком, Абрамом Маневичем, іншими видатними малярами він стає одним із фундаторів Української академії образотворчих мистецтв. Урочисте відкриття інституції святкувалося в приміщенні Центральної Ради.

Натоді Мурашко вже мав незаперечні професійні здобутки. Починав він в іконописній майстерні в Чернігові, наприкінці вісімдесятих працював над розписами Володимирського собору в Києві, спостерігаючи за роботою таких видатних майстрів, як Михайло Врубель та Віктор Васнецов.

Вчився в Петербурзі у майстерні Іллі Рєпіна, віддавши данину козацькій тематиці. Звання художника він і отримав за картину "Похорон кошового". Виборовши стипендію для стажування за кордоном, у Парижі захопився імпресіоністами. Паризький цикл "У кав'ярні" засвідчив зміну художньої манери, увагу до гри світла, до фіксації безпосередніх вражень.

Image captionДемонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Його виставки привертали незмінну увагу, зажив слави неперевершеного портретиста. Картина "Карусель" 1909 року була нагороджена золотою медаллю на виставці в Мюнхені - так приходило і міжнародне визнання. Наступного року його персональні імпрези пройшли у Берліні та ще кількох німецьких містах.

1913-го Мурашко відкриває власну студію на 12 поверсі знаменитого "хмарочосу Гінзбурга" на Інститутській. Тоді це була найвища будівля в місті. До Мурашка навіть втікали з художнього училища. Дехто, як-от Анатоль Петрицький, вчилися паралельно в обох закладах.

Петрицький, попри свої відмінні від Мурашкових авангардистські орієнтації й уподобання, з вдячністю згадував студію на Інститутській. Там, окрім фахових дисциплін, читалися й лекції з історії, філософії.

У революційні роки Олександра Мурашка, як і ціле його покоління, наснажує енергія культуротворення. Все починалося заново, все здавалося досяжним.

Попри бої, руїни, нестерпно тяжкий побут, поставали українські інституції, з'являлися численні творчі угруповання, спілки, публікувалися радикальні маніфести й відозви, кипіли запеклі суперечки й дискусії про шляхи розвитку революційного мистецтва.

Розстріл Мурашка

Мурашко дуже багато працює як педагог і організатор мистецького процесу, хоча й сподівається, як тільки дозволять обставини, повернутися до творчої роботи. Цим мріям не судилося збутися.

Чекісти прийшли до Мурашка додому якраз на Трійцю, гарного літнього ранку. Такі ефекти вони любили: незрідка забирали в свята чи дні народження.

Так досягався додатковий психологічний тиск, та, очевидно, й задоволення від приниження жертви переживалося катами сильніше. Художникові інкримінували невнесення контрибуції.

Дружина кинулася добувати свідоцтво "з місця служби", інакше-бо популярний більшовицький лозунг "хто не працює, той не їсть" санкціонував смертний вирок.

Документ виписали швидко, жінка ще встигла на вокзалі передати його Олександру Олександровичу. В'язнів повезли в Дарницю на примусові роботи. Додому господар повернувся, але над ним уже тяжів неухильний присуд.

малишко — Image captionЧерез 100 років після загибелі Олександра Мурашка активісти використовують його образ, щоб врятувати будинок, де жив художник

У ніч на 14 червня подружжя Мурашків перестріли невідомі неподалік будинку. Зрозумівши, що його ведуть на розстріл, Олександр Олександрович кинувся бігти в пошуках якогось укриття, але куля наздогнала втікача.

Маргарита Мурашко написала спогади про чоловіка, присвятивши їх своїй доньці. Авторка загубилася у трагічних перипетіях розстрільних тридцятих років.

Проте її рукопис дивом зберігся у всіх тарапатах ХХ століття в родині знаних київських меценатів Прахових (Микола Прахов до того ж був одружений з рідною сестрою Маргарити Августівни.) Написане все ж лишається для нащадків. Але здебільш тільки тоді, коли є люди, що хочуть зберегти дорогу пам'ять.

Сторінки

понеділок, 17 червня 2019 р.