Дякуємо тобі, брате!
Ні! Це не сюжет з воєнного фільму чи якогось вигаданого бойовика. Ця історія трапилась не так давно. Вже в наш час. Віктор Юрійович Саванчук прийняв рішення справжнього чоловіка. Ціною власного життя він врятував життя своїх братів по зброї.
У радянській пропаганді була одна добре заїжджена фраза – «до останнього патрону».
Так от, саме так цей 21-річний хлопець і стримував озвірілих загарбників України, прикриваючи відхід своєї групи. Він загинув зі зброєю в руках на території своєї держави. Його вбили ті, хто прийшов до нас зі зброєю. Ті, хто хотів і хоче відняти у нас наше майбутнє.
Сюрреалістичність подій просто не вкладається в голові. Проте, це дійсно реальність. На жаль, в районі проведення ООС, власне, як і по всій Україні, дуже мало пам’ятників сучасним героям нашої держави. Витрачаються мільйони коштів платників податків на утримання меморіальних знаків з минулих воєн, які часто є звичайними шматками тодішньої пропаганди.
А на будівництво пам’ятників тим, хто дійсно їх вартий вже зараз, просто бракує коштів. Але тим цінніші от такі знаки, що поставлені братами по зброї. Кожного разу, переїжджаючи дорогою, де стоїть цей знак, ми зупиняємось, щоб трішки прибрати сніг або бруд. Покласти свіжу цигарку і помолитись.
Як би там не було, а військове братерство (якщо воно справжнє) ніколи не забуде тих, хто увійшов до Божої чоти воїнів. Сподіваюсь, коли-небудь про всіх цих хлопців знімуть фільми, їхні біографії викладатимуть на уроках історії, як приклади мужності і патріотизму.
Що в наших містах та селах проспекти і вулиці будуть названі їх іменами. А поки… Дякуємо тобі, брате. Ті, хто носять військовий однострій, пам’ятають про тебе.
Тарас Грень – Операція об’єднаних сил / Joint Forces Operation
https://ukrmir.info/do-ostannogo-patronu/?utm_source=push-world&utm_medium=push&utm_campaign=
Немає коментарів:
Дописати коментар