11- Б ! Новела "Я (Романтика)"

Роль художніх деталей (природа, колір, речі) у розкритті головного образу. 
 — Символіка  образів.  Чи має герой майбутнє? 
— Ідея твору. 
Настанови.

Герой твору М. Хвильового «Я(Романтика)» пройшов шлях від срібних, росяних, перламутрових, синіх кольорів до зеленолимонного, зеленого, чорного. 

Кожна частина – нове перетворення сутності героя, його критична зміна. У вступі через кольори відображується душа, ще  не заповнена ідеєю, що чує матір, прислухається до неї ( “беру… і кладу насвої груди” ), для котрої важливими є ще поняття чистоти і краси, де у душі є щось святе ( в образі криниці), яке не дає героюпереступити межу між людиною і фанатиком. Але передчуття чогось недоброго, що може знищити, уже з’являється  у творі зобразом темного лісу, що у фольклорі асоціюється зі злим, чужим людині світом. Цей ліс ще не чорний, а темний, томунебезпеки ще можна уникнути. Та передчуття її розкривається через два образи: “ дві хрустальні росинки” і “ м’ята вмирає утузі”. М’ята, як євшан-зілля може врятувати героя, але вона йому не потрібна. Світ бурі крок за кроком починає його поглинати.Далі автор покаже ті зміни, які відбулися з героєм, коли, вибираючи між чекістом і людиною, він втрачає своє право на вибір. Колір та відтінки 1, 2, 3 частин зображують, як ідея повністю знищить людину.

Коментар до І частини.

    І частина показує ті кардинальні зміни, що відбулися з героєм. Вже немає ні срібної сивини, ні росяних ранків, ні синьої криниці.

    Перламутр краси сонця, що сходить, змінюється на перламутр крові.

    Срібний – на сірий колір міста, цілюща синя вода – на отруйний туман. Ранок – на ніч (світ несвідомого). Чи не вперше М.Хвильовий говорить про втрату психічної цілісності людини у неврівноваженому світі.

    День і ніч перетворюються на круговерть, так починає панувати суцільна тьма. Світло, яке наявне ще у творі, горить тускло. Це шанс залишитись людиною, не знищити свою сутність, хоча ця сутність уже розривається між людським та сліпим дегенеративним. Світ, який герой для себе вибрав, наповнений чорною та темно-червоною фарбою крові. Північна тьма – чи не найвищий прояв дії зла, що запанувало у душі. Електричну станцію зірвано. Так знищено дорогу до повернення. Здається, знищено, а, може, й ні. Бо світло горить у фантастичному палаці до тих пір, доки є ще будинок матері, де герой рятує свою душу.

   Коментар до ІІ частини.

  Відрізняється від І тим, що вже немає ні світла, ні хатини. Символічними є рядки, якими ця частина закінчується: “Я йшов у нікуди”. Герой сам себе характеризує – “зацькований вовк”. Так із втратою людського  залишається лише тваринне. Вовк – символ вірності, але ця вірність ідеї для героя стає фатальною. Тому вечір – це не лише час доби, це час життєвої дороги, потенціалу. Перламутр ранків не оцінено, він знищується “дальнім бором” чужого світу. Запилене сонце так і не може виконати свою природну життєдайну функцію, тому воно, як і у новелі Ю.Яновського “Подвійне коло”, спалює все на своєму шляху, караючи людину, що поставила себе вище Бога.

    А зелений колір м’яти змінився на холодне зелено-болотяне світло зір. Так зроблено остаточний вибір.

Коментар до ІІІ частини.

ІІІ частина – це ще один шанс на зміну, до того, щоб вирватися з круговерті бурі, що нищить все на своєму шляху, і в першу чергу душу, це шанс залишитися людиною. Це ще одна спроба розібратися в собі. У душі героя відбувається постійна боротьба між “відчуваю” і “мушу”. Але це уже не вовк – хижий, але гордий, це побитий пес, дегенерат, для якого легше покірно заховатися за словом “мушу”, ніж відповідати за  свої вчинки. М’ята не порятує його, бо він сам не хоче цього порятунку. “Я попав до підвалу” – це не лише опускання під землю (багато письменників 20-х років використовували цей прийом, яскраво це простежується  у “Патетичній сонаті” М. Куліша), це деградація особистості. Тому немає вже хоч і палючого, але сонця, а є місяць – німий свідок дії злих сил, бризки якого, як лимонна кислота, роз’їдають душу, наповнюючи її всепоглинаючим болотом. Фінал очевидний: порожньо, тьма…   То чи має герой майбутнє?!

Роль кольору.

Класичне трактування кольору можна прослідкувати у відображенні світу, де існує гармонійність у відносинах людини та Всесвіту, найчастіше це фольклорні твори:

Білий - символ чистоти;

чорний – первинності ( про ніч ), природності, щедрості землі;

жовтий – сонячності, радості;

синій – духовної висоти, мрії;

зелений – достатку, відродження;    

червоний – краса, рух, пробудження.

     Внаслідок нехтування людиною споконвічних законів,  у художньому творі колір починає набувати зовсім іншого трактування і стає символом:

Білий - символ  душевного холоду ( Гончар « Модри Камень»),                                            

                          смерті ( Близнець «Звук павутинки»); 

чорний – печалі, жорстокості, смерті, ( Коцюбинський «Інтермеццо»);

жовтий – смерті (Барка «Жовтий князь»);

синій – смутку ( “Сині етюди” М. Хвильового );

зелений – заздрості, бруду ( творчість Хвильового);

                  зради ( Л. Костенко “Берестечко” );

червоний – крові, знищення ( огненний )  ( І. Багряний “Огненне коло”).