По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з'їзд. Всі повинні були з'явитися з бандурами, тому що крім власне з'їзду, будуть і творчі змагання. 30 грудня 1930 - день відкриття з'їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку. Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом. Вже через 1 годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин. Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикували незрячих кобзарів i їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу. Загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд. Комуністична більшовитська верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими». Влада зобов'язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.

                                               

                                   Художник Микола Якимець "Остання пісня кобзарів".