11- А ! Повторюймо "Службові частини мови. Прийменник. Сполучник".

                                                          


                                                                                   I .
                       https://ukrainskamova.com/publ/chinnij_pravopis/sintaksis_i_punktuacija/7

                                                                               II .
                                              СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

Спільними ознаками всіх службових частин мови є те, що вони:

не називають предметів, ознак, дій, кількості і не мають, отже, лексичного значення;
не мають властивих повнозначним (самостійним) частинам мови морфологічних ознак;
не змінюють своєї форми;
не бувають членами речення.
До службових частин мови належать прийменник, сполучник і частка

ПРИЙМЕННИК
Прийменник — незмінна службова частина мови, що, виражаючи залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні, вказує на:

об'єкт дії — повідомити (про що?) про концерт, подарунок (для кого?) для сестри; напрямок — поїздка (куди?) на курорт; місце — зустрітися (де?) біля клубу; причину — замовк (із якої причини?) від несподіванки;
мету — зібратися (для чого? ) на нараду тощо.
Прийменник членом речення не буває, але разом із самостійною частиною мови входить до складу члена речення.

Один і той же прийменник може виражати різні відношення. Порівняйте:
вийшов за двері (напрямок) — стояв за дверима (місце);
купив за гривню (об'єкт) – повернувся за годину (час);
переступив через поріг (об'єкт дії) – прийшов через тиждень (час) — помилився через неуважність (причина).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників, причому відмінкові форми можуть бути й однаковими (майданчик біля школи — майданчик коло школи), і різними (майданчик при школі).

Прийменники можуть змінювати значення словосполучення на протилежне:
читати (коли?) до вечері — читати (коли?) після вечері;
почепити (де?) над картиною — почепити (де?) під картиною.

Це дає підставу говорити про синонімічність та антонімічність деяких прийменників.

нагору

НЕПОХІДНІ Й ПОХІДНІ ПРИЙМЕННИКИ
До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, за, на, під та ін. Похідними є прийменники, утворені:

способом складання непохідних прийменників: з-під, із-за, понад, з-поміж;
способом переходу з інших частин мови: кругом (хати), близько (полудня), назустріч(виборам), під час, у зв'язку з, згідно з.
У деяких сполученнях слів, до яких входить іменник із непохідним прийменником, іменник втрачає своє предметне значення, і тоді все сполучення слів виконує роль похідного прийменника: з метою перевірки (порівняйте: для перевірки),у напрямку лісу (до лісу), в силу обставин (через обставини). Така ж втрата семантики дієприслівника спричиняє утворення похідних прийменників починаючи з, незважаючи на.

нагору

УЖИВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ
Деякі прийменники мають варіанти: о — об, у — в, з — зі — із, над — наді тощо. Здебільшого їхнє вживання мотивується критерієм милозвучності (о — перед приголосним: о другій; об — перед голосним: об одинадцятій; з — перед словом, що починається голосним звуком: з озера; із — між словами, перше з яких закінчується, а друге починається приголосним звуком: поговорив із приятелем; зі — коли перше слово закінчується голосним, а друге починається двома чи трьома приголосними звуками: змагання зі стрибків; але цієї закономірності дотримуються не завжди: вироби з (або із, але не зі) пластиліну. У віршованому тексті, де велику роль відіграє ритміка, критеріями вибору того чи іншого варіанта служить наявність (чи кількість) у ньому голосних звуків.

Непохідні прийменники можуть уживатися як з однією, так і з двома або навіть трьома відмінковими формами іменників чи займенників. Зокрема:
від, до, біля, без — тільки з родовим: до (чого?) ранку;
між, під, над — зі знахідним та орудним: під (що?) гараж, під (чим?) гаражем;
на, по —- зі знахідним та місцевим: на (що?) землю, на (чому?) землі;з, за — із родовим, знахідним, орудним: відбувалося за (чого?) панщини;
сісти за (що?) кермо, сидіти за (чим?) кермом.

Похідні прийменники, утворені від інших частин мови, вживаються з родовим відмінком: шляхом відбору, край стола, протягом року, за винятком неділі.

Якщо в похідному складеному прийменнику останнім сегментом є непохідний прийменник, то зберігається та відмінкова форма іменника, що й у звичайному словосполученні: поруч з (ким?), незалежно від (чого?), незважаючи на (що?) і т. д.

Похідні складені прийменники іменникового походження вживаються, зазвичай, у науковому та офіційно-діловому стилях:
Згідно з планом роботи проведено перевірку бібліотечного фонду (Із доповідної записки). Дієприслівник, на відміну від дієприкметника, не змінюється (Із журнальної статті).

нагору

НАПИСАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ
Похідні прийменники пишуться разом, окремо і через дефіс.

Разом пишуться похідні прийменники, утворені переходом із прислівників (навколо, поруч) та прийменниково-іменникових сполучень (унаслідок, упродовж), а також поєднанням непохідних прийменників (понад, поза, задля, проміж), крім тих, першою частиною яких є з-, або із-(з-за, із-над, з-поміж). Такі прийменники пишуться через дефіс.

Окремо пишуться прийменники, до складу яких входять слова, що втратили своє лексичне значення, та непохідні прийменники: з метою, під час, незалежно від, на відміну від тощо.

                                                                                    III .      
                                                                          СПОЛУЧНИК

Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту.
У цьому світі молитися і любити — єдиний шанс (Н. Мориквас).
Гроно у руці було схоже на сонне дитинча. Та варто було торкнутись ягоди — і вона прозрівала блискучею зіницею (Г. Тютюнник).

Сполучник не має лексичного значення, не змінюється, не буває членом речення, не входить ні до члена речення, ні до частин складного речення.

СПОЛУЧНИКИ СУРЯДНОСТІ ТА ПІДРЯДНОСТІ
Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті.

До них належать:

єднальні: і, й, та (= і), їй ... ні. Вони означають поєднання або приєднання:
Вода в річці зеленіє і зливається з надбережною тирсою (С. Фостун). У кожного в руках тяжкий залізний молот, і голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу? Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! (Франко).
протиставні: а, але, та (= але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення:
Були на довгому шляху нашого народу успіхи, та не рідко, а точніше, надто часто траплялися і помилки, й поразки. Проте історію змінити неможливо, її треба вивчати (Із журналу).
Хоч піднімай його домкратом, а хам не стане демократом (Л. Костенко).
розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість:
По дашку прозорої веранди ходили то дощі, то голуби. (Л. Костенко). Чи то мене судомить почало, чи то здригнулись Кременецькі гори? (Г. Петрук-Попик).
Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною. До сполучників підрядності належать:

причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що:
Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка).
Вкраїнський хліб тому такий смачний, що він завжди замішаний на пісні (Є. Летюк).
часові: коли, поки, тільки, як, щойно, ледве, як тільки.
Додому я приїхав пізно, коли вже місяць росив на ясени вологе срібло (М. Стельмах).
Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (Шевченко).
умовні: якщо, якби, коли б:
Якби мені дістать струна живих, потужну б пісню я на струнах грала (Леся Українка).
Як не зійде сива м'ята із-під снігу — я сльозами розтоплю холодну кригу (А. Малишко).
мети: щоб (щоби); для того, щоб:
Щоби зрушити інших, треба бути самому зрушеним (Довженко).
Для того, щоби любити власний народ, не треба ненавидіти інші народи (Кобилянська).
допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай:
Незважаючи на те, що всі вели себе невимушено і просто, на обличчях людей була тривога (Г. Тютюнник).
Дарма що стояло сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху (Смолич).
порівняльні: як, мов, немов, наче, неначе, начебто, ніби:
Садочки зацвіли, неначе полотном укриті (Шевченко).
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (Франко).
з'ясувальні: що, щоб, як:
І мені здавалось, що мати торкалась руками не соняшника, а нахилила до себе мою голову (М. Стельмах).
Серед сполучників є багато синонімічних, які в реченні можуть заміняти один одного (у межах кожної групи). Деякі сполучники підрядності (напр., що, як, щоб) можуть виражати різні відношення між частинами складного речення.

ГРУПИ СПОЛУЧНИКІВ ЗА БУДОВОЮ
Морфологічно нерозкладні сполучники називаються простими. До них належать: і, а, та, хоч, що, як.

Сполучники, утворені злиттям двох або більше слів, називаються складними: щоб (що + б), проте (про -т те), немовби (не + мов + би), неначебто (не + наче 4- б + то). Такі сполучники пишуться разом.

Сполучники, що складаються з двох чи більше слів, називаються складеними: тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, як тільки, дарма що. У таких сполучниках усі їхні складові частини пишуться окремо.

РОЗРІЗНЕННЯ СКЛАДНИХ СПОЛУЧНИКІВ І ОДНОЗВУЧНИХ ІЗ НИМИ СПОЛУЧЕНЬ СЛІВ
Складні сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, теж треба відрізняти від займенників та прислівників, ужитих із прийменниками за, про або частками би (б), же (ж).

Роман силувався вимовити слово, проте не міг (Васильченко). — Старий дідусь справдешні байки править про те, що діялось на нашім світі (Леся Українка).
Це лиш слова, зате вони безсмертні (Л. Костенко). — Партія зелених виступає за те, щоби припинити забруднення довкілля.
Сьогодні теж буде теплий день. — Про те ж розмовляли і вчора.
Якби ви вчились так, як треба... (Шевченко). — Як би це точніше описати?
Щоб жить, ні в кого права не питаюсь (Тичина). — Що б не сказав, усе не до ладу.

Способи розрізнення:
1) Займенник із прийменником або часткою, прислівник із часткою виступають у реченні додатком, відповідаючи на питання за що? про що?, або обставиною, яка відповідає на питання як?

частку же (ж) можна замінити іншою:
те ж — те саме; так же — так само або й зовсім опустити;
частку би (б) можна перемістити в позицію після дієслова: про що б розмову почати — про що почати б розмову;
складні сполучники можна замінити синонімічними: зате, проте — але, однак, якби — коли б, щоб — аби.

ПОВТОРЮВАНІ Й ПАРНІ СПОЛУЧНИКИ
Повторювані сполучники складаються з кількох частин, кожна з яких ставиться перед одним із однорідних членів речення або підрядних речень:
Місяць, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав (Шевченко).
Ні кімната, ні місто, ні нова робота хлопцеві не подобались.

Парні сполучники — це складеш сполучники, одна частина яких вживається перед першим, а друга — перед другим однорідним членом чи підрядним реченням,
Тепер у футбол грають не тільки хлопці, але й дівчата.