11- А ! Виконайте завдання (письмово) за твором Л.Костенко "Маруся Чурай" на вівторок, 06 березня !

                                                              
Розташовано у центральній частині міста на Театральному майдані біля фонтану перед  обласним академічним музично-драматичним театром ім. Гоголя.

http://orenda.pl.ua/read/ap_item/id/199053283

https://www.youtube.com/watch?v=UVfAKssY54w

I. Заповнити  літературний  паспорт  твору :

1. Рік видання -

2. Жанр -

3. Кількість розділів -

4. Сюжетні лінії -

5. Історична епоха -

6. Місто,де відбуваються події -

7. В основі твору балада -

8. Державна нагорода за твір -

II.

Установи відповідність між цитатною характеристикою і героєм художнього твору:
1.	«Він лицар був, дарма що постоли. Стояв на смерть. Нікому не здавався..»	А)	Іван Іскра
2.	«Хто – за Богдана, хто – за короля.   А він за тих, которії не проти»	Б)	Гордій Чурай
3.	«…Він народився під такою зіркою,  Що щось в душі двоїлося йому».	В)	Гриць Бобренко
4.	«Любив же він Марусю, не дай боже!    Тепер сидить, лиця на нім нема…»	Г)	Б. Хмельницький
		Д)	пан Вишняк

III.

Установи відповідність між висловлюваннями  та персонажами твору:
1.	«Затям, любов любов’ю,   А життя життям…»	А)	Маруся Чурай
2.	«Які там «Засвіт встали козаченьки»?..          Не вірю, щоб складала це вона!»	Б)	Галя Вишняківна
3.	«Я – навіжена. Я – дитя любові.      Мені без неї цілий світ глевкий…»	В)	Орина Бобренчиха
4.	«Ця дівчина не просто так Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа…»	Г)	Гриць Бобренко
		Д)	Іван Іскра

IV.

-  Про що цей твір і хто в ньому є головним героєм?

-  Якими лініями розгортається сюжет твору ?

- Чому в шостому розділі «Проща» письменниця вводить образ мандрівного дяка?

-  Хто така М. Чурай за переказами народу?

-  На які основні групи ви поділили б свідків на суді ?  

-  На чому ґрунтується ваш поділ?

-  Яка різниця в моральності цих груп?

-  Яка риса об'єднує ці характери?   Висновок  зробіть . 

V. Підготувати до виразного читання : розмову Гриця і матері, де мати наполягає на сватанні Гриця ; Марусі та її матері про батька ; остання сцена зустрічі Марусі і Гриця. 

- Чи справедливо поступив Іскра? Що ним керувало: любов чи справедливість?

- Як реагувала на події юрба, яка зібралася на майдані ? 

- Яке ж моральне обличчя нації тієї епохи постає перед нами?

                      (даєте  відповіді, користуючись  текстом)

VI. - Кого ж дійсно могла б впустити в своє серце Маруся Чурай і бути щасли- вою?

  -  Які погляди на любов і сім’ю  імпонують вам особисто після детального розгляду образів роману?

VII. ВІДНОВІТЬ  НОМЕРАЦІЮ  РОЗДІЛІВ (послідовно !)

Полтавський полк виходить на зорі РОЗДІЛ

Облога Полтави РОЗДІЛ

Дідова балка РОЗДІЛ

Гінець до гетьмана РОЗДІЛ

Страта РОЗДІЛ

Якби знайшлась неопалима книга РОЗДІЛ

Весна, і смерть, і світле воскресіння РОЗДІЛ

Сповідь РОЗДІЛ

Проща РОЗДІЛ 

VIII.  ВПІЗНАЙ  ГЕРОЯ

1.      І голова у нього над плечима
була як вежа в шапці сивини.
Ще не старий. І славу мав, і силу.
(Про нього потім думу іскладуть.
Мине сім літ — і голову цю сиву
Виговському на списі подадуть).

2.      … полковий обозний,
син Остряниці Якова,….
(Загине теж, в бою заживши слави,
в недовгім часі після Пушкаря,
вертаючи до попелу Полтави
з посольства до московського царя).

3.      Мені не треба слави, ані грошей,
ані щоб сильний світу похвалив,—
аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив.

      Але ж я прочитателів не маю.
Сам пишу, і сам собі внімаю. ,

4.      Хоч би десь вийшла в церкву, поміж люди,
а то ж одна, ніколи і нікуди.
Сухотний кашель надриває груди.

5.      А сам він дід старезний, полотняний.
А в нього сива борода, як дим.
Розказує про Кафу, полонянок,
про те, в які походи він ходив.

6.      Біда йому для смутку не причина.
Бо як приніс на світ його бузько,
то так і виріс наймитом хлопчина…
Вдовиний син, замріяна душа,—
вже сотня їхня вийшла із Опішні,
а він біжить за ними, як лоша,
і гірко думи думає невтішні…

7.      Він гордий був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма, що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Йому скрутили руки і здали.

8.      Такі пухкі у … рученята,
коса білява, куца і товста.
Як реп’яшки, зелені оченята
і пишно закопилені вуста.
Глуха до пісні, завжди щось спотворить.
Все вишиває прошви подушóк.
Ще як мовчить,— нічого. Заговорить,—
гостренькі зуби — чисто ховрашок.

9.      … не те щоб хорувала,
ні, то вже вдача. Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинських боліт.
Все скаржилась, ходила якось боком.
Кляла Бобренка на усі лади.
А ненаситна! — що нагледить оком,
то дзьобом так і вихопить з води.

10.  Все гнав думки, мулькі та недоречні.
Та, наробившись, храповито спав.
Погладшав, запузатів, постатечнів
і втратив серце до козацьких справ.
А якось їхав через Ворсклу возом,
чи задрімав, чи так не додививсь,
і в Іордань, затягнену морозом,
вночі з конем і возом проваливсь...

11.  Я мучуся. Я сам собі шуліка.
Є щось в мені так наче не моє.
Немов живе в мені два чоловіка,
і хтось когось в мені не впізнає.

12.  Не повернула навіть голови.
Лише печальне око з-під брови.
Важка жалоба чорної коси,
і тільки тінь колишньої краси.

13.  Я гусак обскубаний, що й досі
гелгоче щось про правду і добро,
котрому в лапі вдержать удалося
одне своє гусиноє перо.

14.  Я — навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.

IX.  ДЕ  ЦЕ?

1.      Козацька школа, крита очеретом
благенькі стіни, плетені з лози,
на піввікна заплющена заметом,
три лави, стіл, псалтир і образи.

2.      Дзвіниця — мертва. Обгоріли крони.
І все німе — і гори, і Поділ.
В Литву до себе вивіз наші дзвони
литовський гетьман Януш Радзивілл.
Покинуті, попалені, похмурні
стоять двори, базари, винокурні.
Сади стоять, примерлі од пожежі.
Людей немає. Коні не іржуть.
Лиш на валах необгорілі вежі
стирчать у небо. Попіл стережуть…

3.      Одвірок за ніч намерзає в сінях.
Стоять в кутку забуті рогачі.
Перелузали зиму, як насіння,
удвох одні на тій-таки печі.

4.      Оце йдемо вже кілька діб,—
небілені хати і випалений хліб.

5.      А по ярах, по схилах, як тубільці,
землянки покопали погорільці.
Ідеш, аж дивно: у вечірній млі
то там, то там димок із-під землі.

6.      У хаті тепло. Пахне деревиною.
Коріння повно, всякої різьби.
Під сволоком, між маком а калиною,
шматки сухої липи і верби.

7.      Шаблі там не ржавіють у коморах,
і кінську збрую миші не гризуть.
А що вже порох, — добрий роблять порох,
в бочки зсипають, гетьману везуть.

X.  КОМУ  НАЛЕЖАТЬ  ЦІ  СЛОВА?

1.      Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

2.      Наш батько — з тих, що умирали перші.
А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить.

3.      Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

4.      Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

5.      Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
А ще нелегше — жить на дві душі!

6.      Три дні дали на роздуми мені,

       А нащо вже тим смертникам три дні.

7.      Прости мені, земле, простіть мені, трави!
Не дбав я про славу, не дбав про майно,—
я мушу вернутись живий до Полтави,
а там хоч і вмерти, мені все одно.

8.      Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні,—
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?
Про наші битви —на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!»

9.      Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з богом говори.

10.  Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.

11.  От я мандрую, хоч уже й не молод.
Земля велика, радості нема.
Ускрізь біда.
Не тилько вщался голод,
но і недугів смертоносних тьма.
Вмирають люди, діткнені хоробами.
Господь гробами землю поразив.
Поля засіяв воями хоробрими,
а нехоробрих геть переказив.

      А тут ще та комета велетенська,
що наче в небі схрещені мечі.
І голий вовк явивсь біля Смоленська,
і їсть людей, і виє уночі...

12.  Колись нащадки будуть одмивати
оцю печаль од крові і глупот.
Бо можновладці — тяжко винуваті.
А що зробив народові народ?!

13.    Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?!

14.  Любов — це, люди, діло неосудне.
По всі віки. Во вік віків. Амінь.

15.  Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?

16.  А що сильніше підпирає твердь—
молитва преподобного Антонія
чи Наливайка мученицька смерть?

17.  Ми з нею рідні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.
Батьки у нас безстрашні й невпокорені
і матері посивілі од сліз…

18.  Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.

19.   Минають ночі думами, півснами...
І я минаю... і минають дні...
Вона мовчить і думає піснями.
І не минають лиш її пісні.

XI. ВСТАНОВИТИ  ВІДПОВІДНІСТЬ

1.      Семен Горбань

2.      Мартин Пушкар

3.      Григорій Бобренко

4.      Іван Іскра

5.      Лесько Черкес

 

А. козак з Опішні

Б. хорунжий

В. полтавський війт

Г. полковий обозний, син Якова Остряниці

Д. полтавський полковник