Згідно з останніми підрахунками демографів, від голоду і штучно організованого Голодомору протягом 1932-1934 рр. загинуло 3,9 млн осіб. Ще 600 тис. – непрямі втрати (ненароджені).
28 листопада 2006 року Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», у якому офіційно визнала його геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнано наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним.
Понад 20 країн визнали ці трагічні події геноцидом або злочином сталінського режиму. Відповідні рішення прийняли також міжнародні організації, серед них Генеральна Асамблея ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Європейський Парламент. Російська Федерація, яка вважає себе правонаступницею Радянського Союзу, не визнає факт геноциду українського народу способом Голодомору 1932-1933 рр.
Автор концепції геноциду та один з ініціаторів прийнятої в ООН у 1948 році «Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» доктор Рафаель Лемкін вважав Голодомор геноцидом українського народу.
Одночасно з голодом, що охопив великі регіони СРСР у Поволжі, Західному Сибіру, Південному Уралі та Північному Казахстані, сталінський режим в Україні здійснював план цілеспрямованого вбивства селян, забираючи всі запаси їжі. Ця політика супроводжувалась репресіями проти української інтелігенції, української Церкви, кадрів у промисловості й навіть проти українських радянських керівників. Так Кремль намагався приборкати непокірну республіку в умовах невдач комуністичного будівництва на початку 1930-х років та страху воєнного вторгнення із Заходу.
Напередодні трагедії, у серпні 1932 р., Сталін писав Кагановичу:
«Найголовніше зараз Україна. Справи на Україні дуже погані. Погано по партійній лінії. Кажуть, що у двох областях України (здається, Київській та Дніпропетровській) приблизно 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, назвавши його нереальним. […] Погано по пінії ДПУ. Реденсу не під силу керувати боротьбою з контрреволюцією в такій великій та своєрідній республіці, як Україна. Якщо не візьмемося негайно за виправлення ситуації на Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає і його агентура на Україні сильніша, ніж думає Реденс чи Косіор. Майте також на увазі, що в українській компартії (500 тис. членів, хе-хе) чимало (так, чимало!) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, зрештою – прямих агентів Пілсудського. Як тільки справи погіршають, ці елементи не зволікатимуть і відкриють фронт всередині (і ззовні) партії проти партії. Найгірше те, що українська верхівка не бачить цих небезпек».
Довгий час, навіть після проголошення Незалежності України, побутувала маса міфів, які створювали образ замученого, слабкого і готового бути жертвою українця, який не чинив спротиву репресіям, пухнув від голоду, але не опирався радянській владі. Так створювали психологічний бар’єр, відчуття страху та покори перед всемогутньою імперією, в ролі якої на той час виступав СРСР.
На фото: зброя, вилучена в Корюківському районі Чернігівщини у 1932 р. Згідно з документами архівів, зброя належала «контрреволюційній організації» «Вільне Козацтво».
Насправді трагічній розв’язці 1932-1933 рр. передував активний опір українських селян колективізації. У лютому-березні 1930 р. ДПУ зафіксувало в Україні «безлади» у 1895 селах у 41-й з 44 округ УСРР. Мирні селянські виступи часто переростали в розправи над місцевими представниками влади та комуністичними активістами. У тому році в Україні відбулося понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких брали участь, за оцінками дослідників, приблизно 1,2 млн осіб. У різних регіонах з’явилися партизанські загони й навіть спалахували масові повстання. Найвідомішим з них було Павлоградське повстання, що охопило на початку квітня 1930 р. приблизно десять сіл та хуторів на Дніпропетровщині.
За перші 7 місяців 1932 року органи ДПУ зафіксували в УСРР понад 900 виступів, що становило 56 % всіх антикомуністичних виступів у СРСР. Тоді ж із колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, приблизно 500 сільських рад відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель. У 1931 р. органи ДПУ УСРР зазначали активність 28-ми політичних «банд».
Групове фото затриманих українських повстанців проти радянської влади з архівів. 1930 р. Місце створення фото – Осинівський район, Донецька область, Україна.
Навіть коли більшість вогнищ спротиву було придушено і влада забрала у селян їжу, вони не сиділи, склавши руки. Голодуючі нападали на зерносховища, де зберігалося забране у них зерно, кидали роботу в колгоспах і по можливості бралися за зброю. У 1932 р. зафіксовано понад 1000 актів збройного опору режиму.
Тож коли ми вшановуємо жертв Голодомору, ми згадуємо людей, які боролись, воювали і вмирали за своє життя і свободу.
В XXI столітті ми зіштовхнулися з новою агресією старого ворога. Він, як і 83 роки тому, прийшов убивати українців, окупувати українську територію і насаджувати свій режим, встановлювати порядки, за яких немає місця свободі та розвитку, а тільки – заборона харчових продуктів і розчавлювання гусей тракторами як спосіб примушування холопів плазувати перед господарями.
Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org. При повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на статтю на сайті обов’язкове.
Немає коментарів:
Дописати коментар