Спогади Катерини Юнге - доньки графа Федора Толстого - про африканського трагіка Айри Олдріджа, друга й однодумця Т.Шевченка.

Разів зо два приїздив провідати свого друга ( мова про Тараса Шевченка) Щепкін. Він чудово читав поеми Шевченка,
але найвидатнішою подією цього часу був приїзд у столицю африканського трагіка Айри Олдріджа. Шевченко не міг не зійтися з ним, у них обох було надто багато спільного: обидва — чисті, чесні душі, обидва — справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один, щоб потрапити в театр, який він пристрасно любив і до якого вхід був заборонений «собакам і неграм», найнявся в лакеї до актора, — другого відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки... Вони не могли розмовляти інакше, як з перекладачем, але вони співали один одному пісні своєї батьківщини і розуміли один одного. Олдрідж, якому важко було вимовляти російські імена, називав Тараса Григоровича не інакше, як «the artist». Часто приєднувався до них Ант. Гр. Контський, він акомпанував Шевченкові малоросійські пісні, наводив тихий сум урочистими звуками моцартівського «Requiem’a» і знову оживляв присутніх мазуркою Шопена. Іноді всі гості наші хором співали «Вниз по матушке...». Музика викликала в Олдріджа захоплення, російські пісні й особливо малоросійські подобалися йому.
Пан Чалий говорить з приводу відвідин Олдріджем майстерні Шевченка, який малював його портрет: «Приходив Олдрідж, кімната замикалася на ключ — і господь їх знає, про що вони там говорили». Втім, знаю трохи і я, оскільки завжди була присутня при цьому й охоче ділюся з читачами. Приходили ми до Шевченка втрьох: Олдрідж, моя десятирічна сестра, яку Олдрідж, після того, як вона заявила, що хоч він і негр, але вона зараз пішла б за нього заміж, називав своєю «little /282/ wife» 1 — і я. Трагік серйозно сідав на приготовлене місце і сидів деякий час урочисто й тихо, але жвава вдача його не витримувала, він починав роботи гримаси, жартувати з нами, набирав комічно-переляканого вигляду, коли Шевченко дивився на нього. Ми весь час сміялися. Олдрідж діставав дозвіл співати і заводив меланхолійні, оригінальні негритянські мелодії чи поетичні старовинні англійські романси, зовсім у нас невідомі. Тарас слухав і заслухувався, а олівець без діла опускався на коліна. Нарешті Олдрідж схоплювався й починав танцювати яку-небудь «gig», на превелику радість моєї сестрички. Потім ми всі йшли до нас пити чай. Незважаючи на оригінальність таких сеансів, портрет був скоро закінчений, підписаний художником і моделлю і зберігається тепер у мене.