Ганна Черкаська . Нащадки Т.Шевченка : Юрій Тютюнник .

Онука сестри Тараса Шевченка — Ярини, 39-річного генерал-хорунжого армії УНР
Юрка Тютюнника розстріляли 20 жовтня 1930 р. у Москві. Нащадок кріпаків склав іспити за курс гімназії. Пройшов усю Першу світову. У березні-квітні 1917 року організатор українського «Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка». Член Центральної Ради, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова. 9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук’янівській в’язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук’янівській в’язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР. У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 8 листопада головний отаман Петлюра призначив Ю.Тютюнника командувачем армії УНР. З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка. За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден «Залізного Хреста» за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п’ять. У жовтні 1920 Тютюнник підвищений до генеральського звання. Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї. 16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР. У цей час Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, в політичних цілях. Генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тому чекісти влаштували йомупобачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист,або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднив звернення «До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції» та написав покаянного листа В. Затонському. Ю́рій Йо́сипович Тютюнник – автор низки книг; працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму «Звенигора» (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). Грав себе в українських фільмах: у художньо-документальному «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру»), у першому варіанті «Звенигори» тощо). Харківський адвокат Олександр Семененко про «ПКП» писав: «Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль. У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити.» Під час роботи на Одеській кінофабриці блискучий оповідач Юрко Тютюнник потоваришував з Юрієм Яновським, і той на основі спогадів створив роман-думу «Чотири шаблі». Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради Надією Суровцовою працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів і сценариста Тютюнника. Смертний вирок ухвалила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року з приміткою: «вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження». Суд дозволив лише листуватися. До серпня дружина Віра Андріївна Тютюнник-Левицька отримувала через ГПУ листи від чоловіка, продовжувала добиватися помилування. В серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати в Москву на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. В кінці того ж 1930 року Тютюнник-Левицька вкотре звернулася до владних органів із проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку. Відомо, що Віра Андріївна з двома дочками (старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.) до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю. Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.