Українізація 1920-1930-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація[1] — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців. Більшовики проголосили політику коренізації, яка мала тимчасовий характер, лише з тактичною метою стабілізації більшовицької влади в національнихреспубліках.[2] Більшовики, як послідовники марксизму, вважали, що стирання національних відмінностей пов'язано з світовим суспільним розвитком та прогресом.[3]
Українізація весь час зустрічала ворожий опір російських великодержавних шовіністів в Україні (діяльність пролеткультів, опір українізації державного апарату, преси тощо), підтримуваних московською й ленінградською пресою й особливо наполегливими україножерами на високих посадах (Ю. Ларін, В. Ваганян й ін.). Але й більшість КП(б)У була байдужа, а то й ворожа українізація, тільки «тоненька плівка українців-комуністів плавала на поверхні бурхливого потоку культурного українського відродження» (О. Шумський); серед цих останніх особливо активними у запровадженні українізації були колишні боротьбісти (див. Українська Партія Соціалістів-Революціонерів-Боротьбістів (комуністів)), М. Хвильовий та М. Скрипник з їхніми послідовниками. Велику роль у здійсненні українізації відіграли українці із західноукраїнських земель, які залишилися в УССР після поразки української революції 1917—1920 років, або приїхали (переважно з Галичини) пізніше, гнані, з одного боку, антиукраїнською політикою Польщі, а з другого — натхнені вірою у відродження суверенної України в тодішній УССР.
Микола Хвильовий (1893-1933) - письменник і публіцист, автор гасла "Геть від Москви", який вважав, що українська культура має орієнтуватися на Європу
Якраз 90 років тому в тодішній українській столиці Харкові розгорталася започаткована Миколою Хвильовим бурхлива літературна дискусія, в якій усе помітнішими ставали політичні акценти.
Суть протистояння визначала сама назва памфлету Хвильового "Україна чи Малоросія?", забороненого цензурою 1926 року. Хоча зброя програла, але енергія "золотого гомону" революції спрямувалася на збереження культурного суверенітету.
Однією з найбільш непередбачуваних тем на ЗНО з української мови є фразеологізми. Наприклад, у ЗНО-2019 (додаткова сесія) учні могли заробити 4 бали, знаючи значення таких: підносити до небес, нагуляти жиру, дати відкоша, слова не видавиш, спасти з лиця, ударити по руках, заварити кашу, язик без кісток, давати прочухана. Щойно, читаючи текст, Ви зрозуміли всі 9 одиниць?
У Лаврентіївському списку
«Повісті минулих літ» під 1096 роком вміщено кілька творів
Володимира Мономаха,
найпопулярнішим серед яких було «Повчання…».
«Повчання» написане
князем у вельми поважному віці.
Цей твір складається з трьох частин: вступу,
власне повчання та автобіографічних відомостей. У короткому вступі автор
повідомляє, що написав своє повчання не лише для власних дітей, а й для всіх
громадян. Автор «Повчання» хоч був цілком світською людиною, але з дитинства
дідом своїм Ярославом і матір’ю своєю
із Мономахів був «у блага есті
наставлений».
Наука Мономаха дітям – то
наука істинного християнина, який повчав:
Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у
серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єстьначаток всякому добру… Не наслідуй лиходіїв,
не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що
надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане
нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде (його). А кроткіїунаслідують землю (і) радуватимуться у
тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами
своїми. Господьже посміюється над ним,
бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого,
(щоби) постріляти нижчого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх
увійде в серце їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж
багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників
укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя…
В такому ж дусі
благочестя і благодійництва подає Володимир Мономах і практичні поради,
залишаючи своїм нащадкам християнські настанови:
Якщо вам Бог зм’якшить
серце, то сльози свої пролийте за гріхи, кажучи: «Яко ото блудницю, і
розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних,
помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустітеж ні одної ночі… Навіть і на коні їздячи,
коли не буде у вас ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте вимовити, то «Господи, помилуй», благайте
безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх…
Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є
змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не
давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не
повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте
ніякої душі християнської.
Далі Мономах навчає дітей
не клястися поспішно ні Богом, ні хрестом; поклавши клятву – додержувати її;
поважати єпископів, попів, ігуменів, не гордитися в серці чи в умі, шанувати
старших як отця, а молодих як братів; навчає не лінуватися ні вдома, ні на
війні; радить одвідати недужого іпровести в останню путь мерця, а до кожної людини привітатися; шанувати
свою жону, але над усе – страх Божий мати. Всі ці настанови – то вільний
переказ читаного в Євангеліях та в інших Книгах Біблії; запозичені з
авторитетних джерел елементи християнської доброчесності щораз підкріплюються й
настановами, взятими з народної моралі, з власного досвіду.
В останній частині твору
автор розповідає про різні випадки зі свого життя: як добровільно віддав
Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих
походи, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив багато полонених тощо.
«Повчання дітям»
Володимира Мономаха може стати
настільною книгою у вихованні сучасних дітей.
Сенат Українського таємного університету створеного у Львові, 1921 р. Сидять: Мирон Кордуба, Мар'ян Панчишин, Василь Щурат, Іван Куровець, Максим Левицький; стоять: Іван Раковський, Володимир Вергановський, Роман Ковшевич, Максим Музика, Мирон Вахнянин. Фото: wikipedia
Наукове товариство імені Тараса Шевченка оголосило запис на Українські університетські курси у Львові 20 вересня 1919-го. Перед тим польська влада заборонила навчання українською у Львівському університеті.
Коли дізнались про курси, їх теж заборонили. Почали проводити заняття нелегально у різних міських квартирах та інших приміщеннях. Усі викладачі працювали без зарплатні на громадських засадах.
Паралельно у Львівському університеті закривали всі українські кафедри. Тому за 2 роки освітнього терору у місті з ініціативи з'їзду українського студентства створять Таємний український університет. Він мав 3 факультети: філософський, юридичний і медичний. Пізніше організують технічний. Загалом діятиме 58 кафедр. За декілька років на навчання записалось понад 1,2 тис. студентів.
Першим ректором університету обрали літературознавця Василя Щурата. Протекцію нелегальному закладу забезпечував митрополит Андрій Шептицький. Спроби легалізувати вуз були марними. Викладачі та студенти зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади.
Закон "Про мову урядування державної та місцевої адміністрації" прийняли на українських землях у складі Польщі 31 липня 1924-го. Ним заборонили використовувати українську в державних установах Галичини.
Того ж дня видали закон "Про деякі постанови в організації шкільництва". Цим актом, замість національних шкіл, створювалися двомовні. Викладання в них поступово переходило на польську.
Міністерство освіти і науки звертає увагу на необхідність неухильного виконання Конституції та Законів “Про освіту” і “Про забезпечення функціонування української мови як державної” в частині застосування української мови в освітньому процесі.
Про це йдеться в листі Міністерства освіти і науки України від 17 вересня 2019 року №1/9-581, адресованому всім закладам освіти та органам управління освітою.
Міністр відзначає, що згідно зі згаданими законами та рішеннями Конституційного Суду “українська мова як державна є обов’язковою у тому числі у сфері освіти”.
“Наголошуємо на необхідності застосування державної мови в робочий час науково-педагогічними, педагогічними та іншими працівниками закладів освіти”, – ідеться в документі, – “Державна мова має використовуватися під час проведення навчальних занять (крім занять з навчальних предметів, які згідно з освітньою програмою закладу освіти викладаються іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин), а також спілкування в рамках освітнього процесу вчителів, викладачів, іншого персоналу закладів освітияк зі здобувачами освіти (вихованцями), так і між собою.
На уроках, позакласних і позашкільних заняттях, лекціях, практичних і семінарських заняттях необхідно застосовувати навчальні матеріали, виготовлені державною мовою (крім занять з навчальних предметів, які згідно з освітньою програмою закладу освіти викладаються іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин).”
Міністерство також нагадує, що відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» робочою мовою діяльності органів влади, самоврядування, державних і комунальних закладів освіти, “у тому числі мовою засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова”.
“Згідно із статтею 9 цього ж Закону володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані, зокрема керівники закладів освіти всіх форм власності, педагогічні, науково-педагогічні і наукові працівники, крім іноземців чи осіб без громадянства, які запрошені до закладів освіти та/або наукових установ та працюють на тимчасовій основі як наукові, педагогічні, науково-педагогічні працівники або викладачі іноземної мови.” – наголошується в листі.
К юбилею Григория Сковороды, который Харьковская область отметит через несколько лет, готовятся уже сейчас.
– По распоряжению главы Харьковской облгосадминистрации Юлии Светличной создан оргкомитет, который занимается вопросами подготовки празднования юбилея Григория Сковороды. Кроме проведения различных фестивалей и конкурсов, планируем привести в порядок те места, где жил и творил украинский философ. Позиция руководителя области: возродить эти жемчужины. Для того, чтобы украинцы и иностранцы могли их посещать и духовно обогащались. Ведь сохранение культурного наследия – это залог дальнейшего развития не только нашего региона, но и государства в целом, – рассказал заместитель председателя ХОГА Анатолий Бабичев участникам и гостям культурно-художественного фестиваля «Сад песен Сковороды – 2019», который прошел 14 сентября в Бабаях неподалеку от Харькова.
Как сообщал «Вечерний Харьков», фестиваль развернулся на территории «Холодного Сковородиновского колодца» и Грушевой поляны «Грушника» в Бабаевском лесу. Он собрал художников, поэтов, музыкантов изо всех районов Харьковской области. Выступили народные коллективы и группы, солисты, профессиональные музыканты и исполнители-любители.
На поэтической площадке поэты из разных уголков представляли и читали вслух свои произведения. На пленэре организовали выставку работ народных художников. На выставке-продаже были представлены различные виды декоративно-прикладного искусства. Для детей организаторы также подготовили развлечения: детскую площадку с аниматорами и аттракционами и разнообразные мастер-классы.
